Бойові виклики прикордонної медицини

НАЗАД
17 червня 2014 15:08

Щорічно перед Днем медичного працівника у прикордонному відомстві проводилися заходи святкового характеру. Нинішнього року, враховуючи нестабільну ситуацію на Сході країни, від урочистостей відмовилися. Прикордонні медики працюють у цілодобовому режимі, рятуючи поранених військовослужбовців – їх привозять у Центральний клінічний госпіталь. Одним словом, сьогодні вони не на параді. Саме з лікування поранених ми й почали розмову з полковником медичної служби Михайлом Карнаухом, який на початку року очолив столичний медичний заклад прикордонного відомства.

Щорічно перед Днем медичного працівника у прикордонному відомстві проводилися заходи святкового характеру. Нинішнього року, враховуючи нестабільну ситуацію на Сході країни, від урочистостей відмовилися. Прикордонні медики працюють у цілодобовому режимі, рятуючи поранених військовослужбовців – їх привозять у Центральний клінічний госпіталь. Одним словом, сьогодні вони не на параді.  Саме з лікування поранених ми й почали розмову з полковником медичної служби Михайлом Карнаухом, який на початку року очолив столичний медичний заклад прикордонного відомства.  

 

 

– Михайле Івановичу, як здоров’я двох прикордонників – старшого прапорщика Миколи Уска та прапорщика Руслана Божка, які 4 жовтня минулого року отримали важкі поранення у пункті пропуску «Бачівськ» в результаті вибуху гранати?

– Ці військовослужбовці продовжують лікування, приїжджаючи у столичний госпіталь, здають аналізи, консультуються з лікарями. Микола Усок, який отримав серйозні травми під час вибуху гранати, нещодавно був у Ізраїлі. В одній з офтальмологічних кліник його консультували щодо можливостей та перспектив подальшого лікування ока. Рівень медицини цієї держави дуже високий, тим паче вони накопичили чималий досвід щодо лікувань травм отриманих внаслідок бойових дій. Як додаток, приймаюча сторона не взяла з українського прикордонника ані копійки. Всі витрати покрив один із благодійних фондів.

За словами Уска, ізраїльські медики, ознайомившись документально та практично з результатами лікування ока, зробили висновок, що краще ніж зробили лікарі нашого госпіталю, вони зробити не можуть. Водночас Микола прагне поїхати ще раз, щоб провести додаткові процедури та захистити друге око від несподіваних інфекцій. Що стосується руки, яка була сильно ушкоджена, то лікарі продов­жують працювати над відновленням її природніх функцій. Процес цей тривалий, треба набратися терпіння.

Прапорщик Божок, який отримав менші травми, планово приїжджає та проходить відновлювальні процедури. Обидва військовослужбовці продовжують служити та отримують у госпіталі повноцінну медичну допомогу.

 

– Товаришу полковнику, перей­демо до більш болючих тем. У Центральному госпіталі перебувають поранені прикордонники. Який їхній стан, хто постраждав більше?

– Зараз у нас перебуває 14 поранених з кордону (станом на 10 червня – ред.), готуємось прийняти ще кількох. Всім госпіталізованим надано адекватну допомогу, поранених прооперовано, осколки видалено, контужені отримують допомогу симптоматично, відповідно до показань.

Звичайно, з етичних міркувань, прізвища я називати не буду, лише відмічу: поранення та контузії отримали в однаковій мірі й контрактники, й офіцери, і мобілізовані, призначені на відповідні посади у прикордонних підрозділах.

– Хочу зауважити, що ніяких проблем із забезпеченням ми не маємо. Все необхідне – від кваліфікованих і освічених медичних кадрів до ліків широкого спектру дії – для надання повноцінної медичної допомоги у госпіталі є.

 

– Яким чином потрапляли у столичний госпіталь поранені? Як Ви оцінюєте надання прикордонникам першої медичної допомоги в бою?

– У Київ поранені прикордонники прибували як наземним транспортом (потяги та автомобілі), так і авіацією Міністерства оборони. Сам процес евакуації з місця подій, враховуючи заходи безпеки, проходив швидко, перша медична допомога надавалася оперативно та кваліфіковано. Я би оцінив її на «відмінно».

 

– Хто надавав першу медичну допомогу на кордоні? Чи є кваліфіковані прикордонні медики на Сході держави?

– Безпосередньо на місцях боїв першу допомогу надають фельдшери прикордонних підрозділів. Допомагають і колеги, а також самі прикордонники, навчені самопомочі. Потім поранених переміщують у місцеві медичні заклади, районні та обласні лікарні, де надається більш кваліфікована допомога у стаціонарних умовах. Після цього поранених військових евакуюють у безпечні регіони. У нашому випадку – в Центральний клінічний госпіталь.

 

– Ви на посаді вже п’ять місяців. Для керівника сто днів на відповідальній посаді – рубіж, після якого можна підбити перші підсумки та спитати про результати, враження, перспективи...

– По­перше, я вдячний керівництву прикордонного відомства за надану мені довіру та можливість зробити на своїй посаді багато корисного для Державної прикордонної служби України. Хочу сказати, що прикордонна медицина за останні 10–12 років неухильно, впевненими кроками за відповідним фінансуванням рухається вперед. Закуповується нове обладнання, зростає кваліфікація медичного персоналу. Тому рух необхідно підтримувати кожному на своїй посаді. І я не виключення.

По­друге, на моє переконання у сучасних умовах необхідно розширяти спектр надання медичної допомоги центральним госпіталем. На часі стоїть питання створення на базі столичного госпіталю клініки невідкладних станів і медицини катастроф з можливостями розгортання мобільного шпиталю в польових умовах. Перші кроки в цьому напрямку вже зроблено: ідея підтримана керівництвом відомства, вже опрацьовується документація. У перспективі хотілось би мати на «озброєнні» прикордонних госпіталів санітарні вертольоти та збільшити парк реанімобілів із сучасним обладнанням. Враховуючи специфіку розташування більшості прикордонних підрозділів по всій лінії державного кордону, було б доречно мати практичну можливість евакуювання хворого або травмованого з віддалених точок несення служби і не залежати від погодних умов, якості доріг чи близькості аеропорту та залізничної станції.

По­третє, у столичному госпіталі необхідно відкривати відділення нейрохірургії та офтальмології. Сьогоднішні події на Сході України свідчать про те, що необхідно задуматися над створенням умов для реабілітації постраждалих у бойових діях, а також відділення для лікування постбойового синдрому. Наші прикордонники отримують не тільки фізичні але й моральні травми.

 

– Михайле Івановичу, Ви 8 років очолювали Львівський госпіталь, працівники якого неодноразово брали участь у різних міжнародних професійних змаганнях та займали там призові місця. Який рецепт цих перемог?

– Своєрідним поштовхом стала підготовка до Євро­2012, адже Львів був містом, яке прий­мало футбольне свято нарівні з Києвом, Харковом і Донецьком. Взагалі Львівський госпіталь вже мав певну практику в обслуговуванні спортивних змагань, а конкретно – футбольних матчів. Між нашим закладом і місцевими «Карпатами» було укладено угоду і дві наші бригади виїжджали на стадіони, обслуговуючи матчі Першої та Прем’єр­ліги, де були задіяні футболісти цього клубу. Тому запрошення спочатку польських колег, а потім і з інших країн щодо участі у професійних змаганнях ми з радістю приймали, відточуючи свої навички.
Хочу сказати, що команди Львівського госпіталю не тільки займали високі місця, ми виборювали перемоги з представниками провідних українських приватних клінік. Все це досягалося щоденними тренінгами лікарських і сестринських бригад з надання медичної допомоги в умовах будь­якої складності.

 

– Ви говорили про постійний рух вперед та самовіддачу кожного на своїй посаді. Яким бачите Центральний госпіталь у недалекій перспективі?

– Я думаю, що з командою однодумців та за підтримки керівництва нам вдасться перетворити наш госпіталь у передовий Медичний центр із найсучаснішим обладнанням, а практику наші лікарі здобуватимуть у провідних клініках, передаючи досвід молодшому поколінню. Така традиція у столичному госпіталі існує: і далі працюють у нас Григорій Миколайович Рахній, Костянтин Михайлович Костянтинов, Іван Мефодійович Молошний, Юрій Борисович Нечіпоренко, Микола Васильович Трубілов, Володимир Леонідович Бабін та багато інших заслужених лікарів, яких офіцерська доля «розкидала» ще по теренах колишнього СРСР і котрі мають велечезний «багаж» практичних знань.

Популярні розділи та сервіси