Постійні обстріли, диверсії, життя у бліндажах, наметах, служба на блокпостах, в окопах… Такі нині будні Луганського прикордонного загону. Сусідство змушує бути пильним і будь-якої миті чекати агресії, адже підрозділи загону несуть службу на ділянці рубежу з Росією, а також по лінії розмежування.

Постійні обстріли, диверсії, життя у бліндажах, наметах, служба на блокпостах, в окопах… Такі нині будні Луганського прикордонного загону. Сусідство змушує бути пильним і будь-якої миті чекати агресії, адже підрозділи загону несуть службу на ділянці рубежу з Росією, а також по лінії розмежування.

 

У мирного сусіда тут уже ніхто не вірить. Адже не один раз з Росії летіли снаряди, заходили диверсанти, яких прикривали армійські підрозділи. Бачили тутешні прикордонники й нахабні заїзди військової техніки з суміжного боку, і зальоти російської авіації. Що вже казати про озброєні банди по той бік лінії розмежування. Вони такі ж безпечні, як макака з гранатою. Стріляють то на території, контрольованій українською владою, то воюють між собою. І по кілька днів після кожного так званого гумконвою – все інтенсивніше.

 

У підрозділах загону нині також багато проблемних питань, які напряму служби не стосуються. Ряд підрозділів обживають нові приміщення: одні в розташуваннях навчальних закладів, другі – автодору, треті – водного господарства… У серпні, після тривалих штурмів, управління Луганського прикордонного загону здійснило передислокацію до нового місця служби. Зараз обживає приміщення колишнього дитсадка, де ще недавно не було тепла й елементарних санітарно­гігієнічних умов. Це, мабуть, найвоєнізованіший дитсадок – на стінах зображено мультяшні герої та розклеєно численні малюнки від діток з усієї України з їхніми щирими й сердечними побажаннями. В приміщеннях – люди в одностроях, зброя та спальні місця. Одне приміщення може бути одночасно кабінетом, залою для нарад, а також кімнатою для відпочинку. Одним словом, Луганський загін – це місце, де багато роботи, а для активних і працьовитих – це можливість реалізувати себе. До таких людей належить і новий командир загону – полковник Роман Гоць. Він не любить статичної служби, а до переїзду на Луганщину очолював Чопський загін, ділянка якого в мирний час вважалась однією з найскладніших. Ми не оминули можливості поспілкуватися з керівником загону.

 

– Романе Євгеновичу, в якому стані Ви прийняли загін і наскільки відчутна різниця в організації служби на Сході й на Заході?

– З прибуттям у Луганський загін я однозначно переконався, що прикордонники на Сході нині виконують суттєво інші завдання, ніж на Заході. Там здійснюється охорона кордону, тут – охорона та оборона.  Зараз ділянка відповідальності Луганського загону – це понад 500 км кордону з Російською Федерацією та ще близько 140 км по лінії розмежування. Охорону і оборону ділянки відповідальності по лінії розмежування у взаємодії з іншими силовими структурами забезпечує новостворений підрозділ – прикордонна комендатура «Новоайдар». До неї увійшли три відділи прикордонної служби: «Трьохізбенка», «Щастя» та «Станично­Луганське­2».

 

Звичайно, одними з першочергових завдань управління загону було максимально створити умови для виконання підрозділами поставлених завдань узимку. В першу чергу, щоб було тепло в місцях несення служби, а також забезпечені елементарні побутові умови… Передусім, щоб військовослужбовці якісно харчувалися. З цими завданнями ми справляємось. По ділянці комендатури ми забезпечили можливості обігріву, якісне харчування та форму для персоналу.

 

– Волонтерську підтримку в цій роботі відчуваєте?

– Звичайно, волонтерський рух надає суттєву допомогу і речами, і продуктами харчування. Особливо мені приємно, що в цю роботу активно включилися прикордонники­пенсіонери, з котрими я раніше проходив службу. Завдячуючи волонтерам наш персонал додатково отримує теплий одяг, побутову техніку, за що ми всі їм дуже вдячні.

 

– Як Ви можете охарактеризувати обстановку на кордоні та лінії розмежування?

– Щодо обстановки, то вона досить складна й динамічна. Постійно фіксуються порушення кордону та перемир’я. Наші позиції, позиції Збройних Сил регулярно обстрілюють. Останнім часом почастішали порушення повітряного простору безпілотними літальними апаратами. Також недавно був зафіксований заліт на нашу територію, на глибину до 5 км кількох російських бойових літаків і літака дальньої розвідки.

Основні завдання, котрі я визначаю усім підрозділам, – це нарощування якісної фортифікації та якісної оборони військових містечок. Адже досвід показує, що небезпека нападів є не лише по лінії розмежування. Напади диверсійних груп відбувалися на підрозділи й на інших ділянках відповідальності загону. Завдяки готовності тримати оборону та належному облаштуванню місць несення служби вдавалося мінімізувати наслідки диверсій.

 

– З російськими прикордонниками здійснюється спільний розгляд порушень кордону?

– Наразі є лише телефонний контакт. Коли виникає ситуація, телефонуємо, надаємо інформацію, відправляємо листа, а вони відповідають, що з їхнього боку інформація про порушення кордону, повітряного простору не підтвердилася.

 

– А представники ОБСЄ запитують таку інформацію у прикордонників?

– Прямого контакту з ними в мене ще не було, але ми готові надавати інформацію по кількості обстрілів і порушень повітряного простору. В цьому контексті ми тісно співпрацюємо з керівництвом сектору АТО, де також підтверджують дані, які надають наші наряди.

 

– Прикордонники контролюють в’їзд–виїзд на лінії розмежування, розкажіть, як це відбувається?

– На нашій ділянці один контрольний пункт в’їзду–виїзду вже діє, зараз йде робота з розгортання ще одного. Їх завдання – виявляти людей, яким заборонено в’їзд на територію України, контроль за списками громадян, які можуть бути причетні до сепаратистської чи терористичної діяльності. Також припиняємо спроби незаконного перевезення вантажів – м’ясної продукції, палива, тютюнових виробів... Для цього у нас напрацьовано взаємодію зі структурними підрозділами фіскальної служби, МВС та СБУ.

 

– Чи має загін відповідне сьогоднішнім вимогам озброєння та техніку і чи готовий персонал застосовувати їх?

– Ми отримали і отримуємо нові зразки техніки, зокрема, це бронемобілі «Кугуар», які використовуються на всіх відділах прикордонної служби. Буквально днями в районі Трьохізбенки «Кугуар» врятував життя наряду. Машину обстріляли зброєю калібру 7,62 мм. Також ми отримали БТРи, обладнані протикумулятивними екранами.  Що стосується рівня підготовки персоналу, то намагаємося його постійно удосконалювати. Проводяться стрільби, під час яких військовослужбовці закріпляють у пам’яті навики поводження зі зброєю, у тому числі й із груповою.

 

– Території біля кордону мінували терористи, військові, як це враховується в службі, чи використовуються сапери?

 

– У нас є штатні сапери та спеціальні службові собаки, але взявши до уваги обстановку на ділянці прикордонного загону, ми плануємо та проводимо спеціальні розвідувальні заходи спільно з сектором АТО, під час яких проводиться перевірка місцевості, населених пунктів, розмінування доріг і споруд.

 

– Романе Євгеновичу, наскільки якісно вдається співпрацювати з місцевими органами влади та взаємодіючими силовими структурами?

– Ми досить позитивно і плідно спів­працюємо з органами державної влади. Минулого тижня голова облдержадміністрації Геннадій Москаль підписав розпорядження, де голови райдержадміністрацій отримали завдання у взаємодії з прикордонниками провести знищення об’їзних шляхів до тимчасово окупованої території. Також керівництво області буде підтримувати нашу ініціативу щодо додаткових режимних заходів – надання районам, які прилягають до лінії розмежування статусу прикордонно­контрольованих. Щодо співпраці з силовими структурами, то вона також добре налагоджена. З представниками силових відомств постійно проводяться спеціальні заходи, організовується та планується взаємодія на різні варіанти розвитку обстановки.

 

– Зараз у загоні служить чимало військовослужбовців, домівки, родичі яких залишилися на території, окупованій терористами. Як вирішуються їхні соціальні проблеми?

– Є такі військовослужбовці. Їхні рідні приїжджають у Старобільськ, Білолуцьк, зустрічаються. Розповідають, що на тимчасово окупованій території досить критична ситуація. Є проблеми із забезпеченням харчами, питною водою, електроенергією, зарплат не платять і ціни на продукти дуже високі. Я впевнений, що люди там розберуться і побачать, де правда і яка держава надає можливість жити та працювати. Що стосується вирішення житлового питання для цих та інших військовослужбовців, то механізм компенсації вартості піднаймання житла є, але місцеві жителі не бажають здавати квартири офіційно. А велика кількість військових з різних силових структур збільшує попит. Водночас ми проводимо заходи з облаштування умов у самому управлінні, облаштовуємо нормальні робочі кабінети, кинули проводку, встановили електробатареї, розраховуємо на встановлення модульних приміщень, тобто будемо й далі вдосконалюватися.

 

– Ділянку загону в народі називають лінією фронту, наскільки персонал морально готовий служити на фронті?

– Персонал загону згуртований, патріотично налаштований і розуміє, які завдання виконує. Незважаючи на те, що в складних умовах, в окопах, в бліндажах доводиться нести службу, настрій у більшості бойовий. Ми приділяємо значну увагу патріотичному вихованню особового складу, яке базується на державницьких позиціях, національній ідеї, вірності українському народові та Військовій присязі. Основні вимоги до персоналу – це відданість державі, порядність, висока сумлінність і виконавська дисципліна. Особливо високі вимоги –до прикордонників, які несуть службу у пунктах пропуску. Вони мають бути взірцем ввічливості. Значна частина військовослужбовців – мобілізовані. І, зважаючи на пристойне грошове забезпечення в зоні АТО, чимало з них задумуються залишитися на контракт­ну службу. Для решти персоналу теж непогані перспективи, адже служба тут – це можливість подальшого кар’єрного зростання. Крім того, є рішення Адміністрації, що військовослужбовці, які більше півроку проходили тут службу, мають право вибору нового місця служби. Тому зараз іде оновлення персоналу і я, наприклад, зустрічаю багатьох військовослужбовців, які служили в Чопському загоні. І ще є бажаючі, телефонують, питають, кажуть: «Якщо командир поїхав, то й я поїду». Та й загалом ситуація тут напружена, але не критична. По приїзду сюди люди переоцінюють цінності, розуміють, куди вони потрапили. Так, є ризик, загроза, але коли виконувати всі заходи безпеки, чітко здійснювати всі вказівки та дотримуватися вимог і розпоряджень, цей ризик можна мінімізувати.