«З ТИМИ, ХТО УСВІДОМИВ НЕЗВОРОТНІСТЬ ЗМІН, МИ ЙДЕМО РАЗОМ СКЛАДНИМ ШЛЯХОМ ОЧИЩЕННЯ»

НАЗАД
19 серпня 2016 14:29

Напередодні чвертьвікового ювілею нашої держави ми попросили Голову Державної прикордонної служби генерал-полковника Віктора Назаренка поділитися своїми думками стосовно розвитку очолюваного ним відомства, а також розповісти, як прикордонники сьогодні виконують свої завдання та які проблеми вирішують. Не залишилися поза увагою й інші актуальні питання, що стосуються кожного представника великого колективу охоронців державних рубежів.

Напередодні чвертьвікового ювілею нашої держави ми попросили Голову Державної прикордонної служби генерал-полковника Віктора Назаренка поділитися своїми думками стосовно розвитку очолюваного ним відомства, а також розповісти, як прикордонники сьогодні виконують свої завдання та які проблеми вирішують. Не залишилися поза увагою й інші актуальні питання, що стосуються кожного представника великого колективу охоронців державних рубежів.

 

– Вікторе Олександровичу, Ви починали службу на західних кордонах СРСР. У чому полягає принципова різниця між радянською та сучасною українською системами охорони кордону?

– Це два абсолютно протилежні полюси. Радянська система, яка будувалася впродовж десятиліть, насамперед захищала інтереси тоталітарної держави. Вона у кожному іноземцеві вбачала ворога, а в кожному своєму співвітчизникові – потенційного зрадника. Весь механізм працював на те, аби максимально відгородитися від зовнішнього світу і прикордонні війська були невід’ємною частиною того механізму примусу. Географічно вони діяли на межі між минулим і майбутнім та захищаючи інтереси минулого.

Сьогодні ми будуємо таку систему, яка б дозволила зробити перетин кордону максимально комфортним для законослухняних громадян і водночас стала б нездоланною перешкодою для зловмисників. Ми орієнтовані на майбутнє, де основою цивілізованого суспільства є людина з її правами та інтере­сами. Наше гасло: «Служити! Захищати! Допомагати!». З ним ми живемо зараз і з цією ідеологією йдемо вперед.

– За якими напрямами відбуватиметься подальше реформування Служби? Чого ми прагнемо досягти у підсумку?

– Наша кінцева мета – створити правоохоронне відомство європейського рівня, яке за необхідності може не лише контро­лювати, але й обороняти кордон у разі потреби до моменту розгортання підрозділів Збройних Сил України. А це передбачає і відповідне технічне оснащення, і озброєння, і навченість особового складу, і соціальне забезпечення. Зараз у нас є чітке бачення майбутнього відомства, але воно залежить від багатьох чинників – починаючи від фінансування і закінчуючи військово-політичною обстановкою в регіонах. Усі вектори нашого розвитку знайшли своє відображення у таких нещодавно розроблених документах, як Стратегія розвитку Державної прикордонної служби України, Концепція Державної цільової правоохоронної програми «Облаштування та реконструкція державного кордону» на період до 2020 року, Концепція інтегрованого управління кордонами та інших. Їхня реалізація дозволить нам говорити про новий якісний рівень розвитку відомства.

– Яким, на Вашу думку, має бути баланс між правоохоронними та військовими можливостями Держприкордонслужби?

– Прикордонне відомство як суб’єкт сектору національної безпеки й оборони має виконувати покладені на нього завдання відповідно до чинного законодавства. У затвердженій Президентом у вересні минулого року Воєнній доктрині України та інших стратегічних документах чітко визначено, як має діяти Служба разом з іншими структурами у разі виникнення військової загрози. От зараз знову загострилася ситуація на сході країни та на адміністративній межі з Кримом, почастішали провокації з боку Росії та бойовиків. Відповідно ми маємо бути готовими до будь-якого розвитку подій, навіть найбільш несподіваного. На мою думку, баланс у тому і полягає, щоб, не порушуючи права громадян, мати увесь необхідний арсенал засобів для захисту їхніх інтересів та інтересів держави. До речі, така практика поширена у багатьох країнах. Наприклад, в Ізраїлі прикордонна служба також є частиною правоохоронної системи, але у разі необхідності вона діє як військова організація.

– Як Ви прокоментуєте ситуацію, що склалася сьогодні на адмінмежі з Кримом?

– На мою думку, сьогодні в Криму відбувається черговий етап гібридної війни Росії проти України і нашого народу. Ця територія має статус тимчасово окупованої, тому, згідно із законодавством, ми пропускаємо лише громадян України або іноземців, які мають відповідний дозвіл міграційної служби. Будь-який рух на цій лінії нами обов’язково фіксується і, запевняю, жодних БМП, танків, БТРів або якихось пострілів з боку материка, як це подає Росія, не було. Ми б про це знали, адже відповідаємо за цю ділянку.

Вважаю, що всі провокаційні дії РФ мають конкретну мету – підвищення рівня конфронтації в цьому регіоні. До речі, останнім часом ми щодня фіксуємо по декілька безпілотників, які іноді залітають і на нашу територію.

Наразі ситуація на адмінкордоні залишається досить складною, але контрольованою. Після нещодавньої наради, яка відбулася під керівництвом Президента України, ми уточнили завдання нашим підрозділам, порядок взаємодії зі Збройними Силами та іншими правоохоронними органами. На сьогодні вже підтягнуто резерви та додаткове озброєння, і ми продовжуємо цю роботу. Також проведено низку заходів – як з місцевим населенням, так і з нашим персоналом – спрямованих на підвищення боєготовності на цьому напрямку.

– Нещодавно з’явилася інформація, що Держприкордонслужба спільно з ОБСЄ розробила послідовний план повернення українських прикордонників на неконтрольовану ділянку держкордону з Росією. Розкажіть про цей план.

– Такий план дійсно є, адже наша голов-на мета – повернути повний контроль над майже 410 кілометрами кордону. Ми відпрацювали декілька варіантів виходу на ці рубежі. Один із них розроблено спільно з ОБСЄ. Це ідея Президента України, і вона полягає в тому, що з урахуванням реальної ситуації існує можливість залучити поліцейську місію ОБСЄ і поетапно, на основі Мінських угод, вийти на контроль ділянки кордону з РФ, яка зараз не контролюється.

На першому етапі планується забезпечення контролю силами збройної поліцейської місії ОБСЄ та створення демілітаризованої зони вздовж кордону, в якій би знаходилися тільки представники ОБСЄ, а також фахівці, які встановлюватимуть і використовуватимуть сучасні технічні засоби – починаючи від відеоспостереження і закінчуючи безпілотниками. Також йдеться про визначення місць перетинання кордону та забезпечення громадського порядку в тих районах. Наступний етап передбачає поступову передачу цієї ділянки під контроль України.

Такий варіант цілком реальний. Якщо буде політична воля, насамперед з боку Росії, то Україна готова разом з місією ОБСЄ відновити контроль над кордоном. Це дасть можливість мінімізувати те, що зараз там відбувається: ввезення зброї і боєприпасів. Сподіваємося, що Мінський процес вже у цьому році дозволить нам істотно наблизитися до питання відновлення територіальної цілісності нашої країни.

– Реалізація цього плану, ймовірно, передбачає певні контакти з російськими прикордонниками. Чи є якісь відносини з ними сьогодні?

– По-перше, будь-які контакти прикордонників базуються не на якихось особистих бажаннях і перевагах, а на тих угодах, які існують. У нас є з Росією п’ять угод, які визначають рамки наших відносин. На жаль, російська агресія всі напрацювання перекреслила, і на сьогодні на центральному рівні взаємодія не відбувається, адже вони – агресори. Ми спілкуємося тільки ситуативно при виникненні кризових ситуацій, що вимагають негайного вирішення на нашому рівні. Це відбувається нечасто. Я з керівником прикордонного відомства Російської Федерації не спілкувався більше півтора року.

Що стосується регіонів, то наші керівники там теж не контактують. Однак ми змушені відповідно до угод вирішувати питання, які виникають безпосередньо на кордоні. А ситуації бувають різними – починаючи від порушення держкордону і закінчуючи лісовою, фітосанітарною та ветеринарною темами. У таких випадках відбувається взає­модія на рівні прикордонних представників. Вони визначені угодою, вони проводять зустрічі офіційно і винятково на лінії держкордону. Інших відносин у нас з російськими прикордонниками немає.

– Сьогодні на адресу Держприкордонслужби лунає критика стосовно реалізації проекту «Стіна». Як  прокоментуєте цю ситуацію?

– Дійсно, навколо цього питання останнім часом є багато надуманих політичних або просто піарівських спекуляцій, вуха яких, вочевидь, стирчать із Кремля. Адже ніколи раніше Україна не мала на кордоні з Росією подіб­них споруд. І ніколи не будувалася реальна інженерно-технічна система для того, аби дійсно охороняти і деякою мірою обороняти цю ділянку. Звісно, це не влаштовує сусідів, хоча вони зі свого боку теж починають будувати якісь загородження. Тому й намагаються через наближених до себе осіб нав’язувати громадськості думку про те, що такі споруди, мовляв, непотрібні, неефективні тощо.

Вартість цього проекту – 4 мільярди гривень і розрахований він на три роки. Тобто протягом цього часу має бути проведено роботи на зазначену суму. Ми обрали найдешевші інститути, які здійснили необхідні виміри, і було розпочато роботи. Минулого року на цей напрямок було передбачено 400 мільйонів гривень, але ми отримали їх з бюджету лише всередині та наприкінці року. Цей проект реалізується на ділянці Харківської та Чернігівської областей. У середньому один кілометр таких споруд коштує 2,7 мільйона гривень. Це не військові фортифікації, а, як ми його називаємо, інтелектуальний захист кордону, який включає інженерні споруди, рови, загородження, системи камер і датчиків, вишки, центри управління тощо. Його мета – не зупинити військове вторг­нення, адже за нинішнього рівня військової техніки це практично неможливо, а мати змогу за допомогою новітніх технічних засобів завчасно про нього попередити, а також відстежувати ситуацію на ділянці кордону та оперативно реагувати на будь-які зміни й можливі порушення. І не лише контрабандистами чи мігрантами, а й ворожими ДРГ.

Однак на все це потрібні кошти, бо темпи зведення залежать від фінансування. Минулого року на реалізацію проекту передбачалося близько мільярда гривень, а дали – менше половини. На цей рік повинні були виділити те, що не додали минулого, плюс понад один мільярд. У результаті в Держбюджеті заклали лише 200 мільйонів гривень. З них на сьогодні ми отримали 74 мільйони, з яких використали 22. І найголовніше, що більше 90 відсотків споруд ми й досі не прийняли. Адже зводять їх підрядники – а це цивільні організації, які ми найняли для будівництва. Я вважаю, добре, що порушили кримінальну справу і проводиться перевірка. Ми відкриті для всіх: приїжджайте, дивіться і робіть висновки.

Додам лише, що важливість цих споруд полягає ще й у тому, що вони позначають державність України на цій ділянці. Адже кордон тут не демаркований.

До речі, наразі реалізується ще один важливий проект. У Маріуполі разом з американцями ми будуємо і плануємо запустити вже у вересні цього року перший з шести найсучасніших комплексів спостереження за водною обстановкою. Кожен з них коштує понад 300 мільйонів гривень. Ці комплекси з обладнанням для тепловізійного, радіолокаційного та візуального спостереження стоятимуть на висоті близько 100 метрів і здійснюватимуть фіксацію надводної обстановки. Це надзвичайно важливо, адже через застарілі засоби ми недостатньо добре контролюємо наше узбережжя.  Також спільно з ВМС України та Міністерством оборони США працюємо над створенням системи моніторингу  акваторії Чорного моря.

– Чи є якісь зрушення щодо демаркації кордону з Росією та іншими країнами, з якими цей процес ще не завершено?

– Раніше було прийнято рішення з приводу проведення одностороннього позначення українсько-російського кордону. На сьогодні у Чернігівській області встановлено 235 прикордонних стовпів. Робота з урахуванням ситуації загальмувалася, але Держприкордонслужба не контролює цей процес, тому не відповідає за хід цих робіт.

Що стосується Білорусі, то з нею у нас на законодавчому рівні всі питання вирішено. Делімітацію проведено, і нині білоруська сторона вже розпочала демаркацію. Спірних ділянок у нас з білорусами немає. Виникли певні проблеми на ділянці сільради Ветли Любашівського району Волинської області щодо правильності проведення лінії рубежу. Білоруська сторона виділила необхідні кошти і проводить цю роботу на кордоні. Це викликало політичні заяви і піар-акції з боку окремих осіб. Проте я знаю, що там все законно і суміжна сторона діє в рамках закону. На ділянці кордону з Придністров’ям робота йде в односторонньому порядку. Там є деякі моменти, але в принципі робота вже на стадії завершення.

– Яка динаміка взаємодії з прикордонними відомствами наших західних сусідів?

– На відміну від росіян у нас добре налагоджена співпраця з нашими колегами з Євросоюзу. Ми вийшли на той рівень, коли нам почали довіряти, чого не було раніше. За дорученням Президента я провів зустрічі з усіма керівниками прикордонних структур цих країн, і ми знайшли спільну мову й розуміння щодо наявних проблем. Досягнуто домовленості співпрацювати з питань виявлення організаторів контрабанди та каналів нелегальної міграції – і в цьому напрямку також вже маємо позитивні результати й конкретні затримання.

Сьогодні у мене прямий зв’язок з усіма керівниками прикордонних відомств, а остання зустріч відбулася у травні з генеральним інспектором прикордонної поліції Румунії – вперше за три роки. В ході зустрічі ми вирішили поглиблювати взаємодію щодо запобігання незаконним проявам на кордоні. До речі, не так давно через пресу поширили фейк про контрабанду зброї з України через Румунію. Ми негайно провели зустріч на місцевому рівні на кордоні і разом підтвердили, що ця інформація неправдива. Виявилося, що то була мисливська зброя, яка продається вільно і ніякого стосунку до незаконного переміщення через кордон не має.

Нинішнього року завдяки співпраці з нашими партнерами вже затримано 11 літальних апаратів. Серед них – літаки Ан-2, вертоліт та інші засоби, за допомогою яких переправляється контрабанда і незаконні мігранти. Підкреслю, що для нас не головне, на чиїй території затримано зловмисників. Важливо перекрити кримінальний канал.

Високий рівень довіри демонструє й те, що ми разом з нашими сусідами з Європейського Союзу здійснюємо спільний контроль – і не тільки в пунктах пропуску, а й безпосередньо на кордоні.

– Вже тривалий час Європа потерпає від навали нелегальних мігрантів. Яка ситуація у зв’язку з цим в Україні?

– Україна сьогодні не становить загрози для Європи щодо незаконної міграції. На кордоні з ЄС з початку року ми відмовили у пропуску майже двом тисячам потенційних нелегалів, зокрема й 33-ом мототуристам, яких ще називають байкерами. Протягом цього періоду за незаконне перетинання кордону затримано понад 700 незаконних  мігрантів. Зі свого боку наші колеги затримали 85 іноземців, які прибули з України. Погодьтеся, що на тлі шокуючих даних про потоки біженців, які оприлюднює Європейський Союз, ці цифри мізерні.

Однак ситуація може змінюватися. Тому для оцінки загроз у квітні цього року ми провели в Одесі міжнародну конференцію, на яку запросили колег із суміжних країн, Литви, держав Чорноморського регіону, а також представників Агенції FRONTEX. Спільно ми дійшли висновку, що хоча на сьогодні серйозної загрози немає, потрібно вжити певних заходів, аби запобігти можливим негативним тенденціям.

– Окремо хотілося б зупинитися на питаннях, які наразі цікавлять кожного прикордонника. Чи є достатнім фінансування відомства?

– Потреби нашої служби великі, але ми розуміємо складність формування і прийняття бюджету та непросту ситуацію, яка склалася в країні. Тому виходимо з того, що у нас є і не сидимо, склавши руки. Нам дуже допомагають іноземні партнери. Наприклад, тільки минулого року вони надали нам техніки і обладнання на одну п’яту частину нашого бюджету – це близько мільярда гривень.

Найголовніше наше досягнення нинішнього року – це те, що за ініціативою Президента України, за підтримки Уряду й окремих народних депутатів, прикордонники з травня почали отримувати грошове забезпечення на рівні Нацгвардії і Збройних Сил. Різниця відчутна. Торік мінімальна зарплата була 2200 гривень, а зараз 7000. Таким чином, мінімальне грошове забезпечення зросло більш ніж утричі. Це дає нам підстави вимагати від людей ефективної роботи, суттєво знижує відтік кадрів та є хорошим фактором в контексті боротьби з хабарництвом.

Сьогодні начальник прикордонного загону отримує 16 тисяч гривень, начальник відділу – 11 550, старший інспектор – близько 10 тисяч, молодший інспектор – 7800 і новачок, який щойно прийшов на службу, – 7 тисяч гривень. Це стосується мирного кордону. Якщо ж говорити про військовослужбовців у зоні проведення АТО, то вони отримують за рахунок преміювання таке ж грошове утримання як і армійці, нацгвардійці та інші ще з лютого цього року.

Зараз ми проводимо роботу, щоб внести зміни до бюджету Держприкордонслужби. Вже є відповідні розпорядження Президента і рішення Уряду, є законопроекти депутатів для збільшення витрат відомства. Сподіваюся, що Парламент нас підтримає.

– На які кошти можна розраховувати вже цього року після змін до Держбюджету, і який бюджетний запит Держприкордонслужби на 2017 рік?

– Минулого року ми подавали запит на 17 мільярдів гривень, а «прожили» його в 5,2 мільярда. З них 4,2 млрд – це зарплати. І тільки один мільярд ми могли використати на матеріальне і технічне забезпечення Служби. З них 400 мільйонів пішло на проект «Стіна», а 600 витрачено на оплату палива та інших необхідних матеріалів. Плюс, як я вже казав, ще один мільярд ми отримали як міжнародну допомогу.

У поточному році ми подали запит на таку ж суму, адже потреби суттєво зросли. Якщо нам виділять хоча б удвічі більше, ніж минулого року, то ми зуміємо на мінімально необхідному рівні забезпечити виплати військовослужбовцям – а для цього потрібно майже 8 мільярдів гривень – та виконати покладені на Службу завдання.

– Як вирішуються питання забезпечення прикордонників житлом? Чи виділяються гроші на його будівництво?

– Хочу підкреслити, що торік нам виділили 60 мільйонів на будівництво житла для військовослужбовців. Ми прийняли рішення не купувати квартири, а взяли недобудови, переобладнали їх і  2015 року люди отримали 360 квартир і 129 кімнат. Вперше за останні 6 років було здано в експлуатацію будинок в Одесі, вперше за 9 років – два будинки в Харкові. Ми також завершили будівництво в Чопі і незабаром вручимо ключі від квартир у Хмельницькому, де знаходиться наша Академія. Крім цього, здано будинок у Бортничах та завершуються відповідні роботи у Борисполі.

У 2016-му ми збільшили фінансування будівництва до 200 мільйонів гривень. На наступний рік запросили стільки ж і дуже сподіваємося, що ці кошти дадуть нам можливість забезпечити житлом наших співробітників. Переважно йдеться про службові квартири та кімнати, але кожен військово­службовець після 20 років служби зможе її законно приватизувати.

До речі, вперше в нашій історії ми спланували, з усіма узгодили і вже ведеться активне будівництво багатоквартирних будинків для прикордонників у столиці. Сподіваюся, що до наступного Дня Незалежності ми побу­дуємо першу чергу за кошти Держ­прикордонслужби. Йдеться про 146 квартир. А всього таких секцій буде три. Вважаю, що це має величезне значення для відомства.

– Чи не щодня Служба звітує про факти боротьби з корупційними проя­вами у своїх лавах, але інформація про нечистих на руку співробітників час від часу з’являється у мас-медіа. Що сьогодні робиться для активізації протидії корупції?

– Ця проблема дійсно складна. Адже ми отримали у спадщину систему, засновану на тому, що для вирішення будь-якого питання, хтось комусь мав щось дати. Це стало звичною практикою у всій державі, і наша служба не була винятком. Люди звикли до такого життя і, як з’ясувалося, найскладніше – змінити їхній світогляд та їхні підходи. Однак ми з цим боремося, причому різними способами.

Ми почали із себе, з центрального апарату. Як тільки мене призначили на посаду, я сказав на нараді: будемо викорінювати корупційну систему. Багато людей цього не зрозуміли, не повірили і продовжували жити у старому вимірі. З тими, хто усвідомив незворотність змін, ми йдемо разом складним шляхом очищення.

Проводимо відповідну роботу в регіо­нах, з людьми, які охороняють кордон. Існувала чітка корупційна «піраміда», яку потрібно було зруйнувати. Ми перейшли на повну прозорість у вирішенні всіх проблем і питань. Факт кожного порушення нашими співробітниками передали в органи прокуратури. Наприклад, Чернівецький загін. За два роки там вже п’ятий командир. Призначили одного – і незабаром з’ясувалося, що він прийшов на цю посаду, аби набивати кишені. Ми його зняли. Прийшов другий – став на той же шлях. Його понизили на посаді. Ще одного разом з іншими правоохоронцями передали в прокуратуру за хабарництво.

Загалом тільки з початку року ми усунули від виконання обов’язків 48 осіб, минулого року – 100. Провели ротацію 245 осіб, торік – 974. Тридцять три особи понижено у посаді порівняно з 45 минулорічними. За півроку звільнено зі служби 546 співробітників, а минулого року наші лави з ганьбою залишили 766 людей. Це дуже складна робота, але вона вже дає результати.

– Цього року Служба повернулася до набору на строкову службу. Чи можна сьогодні говорити про ефективність і виправданість цього кроку?

– Цей крок, безперечно, був абсолютно виправданим, адже на той час у нас не було інших варіантів збільшити кількість персоналу при наявному ресурсі. Сьогодні у наших підрозділах проходять службу майже чотири тисячі військовослужбовців-строковиків. Більшість із них сумлінно ставляться до своїх обов’язків. До речі, ми вже маємо декілька позитивних прикладів їхньої роботи із затримання порушників у складі прикордонних нарядів. Крім того, вони виконують багато інших важливих завдань. Це дозволило нам, насамперед, не допустити зниження ефективності охорони державного рубежу, зокрема й у зоні АТО та на адмінмежі з окупованим Кримом, в період, коли значну частину особового складу демобілізували.

Проте, у зв’язку з суттєвим підвищенням зарплат прикордонникам, зросла й кількість охочих служити за контрактом. Якщо динаміка й надалі буде позитивною, швидше за все, ми відмовимося від цієї практики і восени заявку на набір строковиків робити вже не будемо.

– І на завершення. Які нові прикордонні традиції започаткувало відомство в останні роки?

– Наше завдання полягає у тому, щоб зберегти ту національну ідентичність, яка проросла під час Революції гідності і утверджувалася впродовж років військової агресії Росії проти України. Передусім це стосується вшанування пам’яті загиблих прикордонників. Це болюча рана нашої історії, яка ніколи не загоїться. 67 прикордонників віддали життя за незалежність і волю нашого народу, ще 5 вважаються такими, що зникли безвісти. Відповідні заходи із вшанування пам’яті загиблих ми проводимо по усіх підрозділах, і ця робота триватиме й надалі. На прикладах безпрецедентного героїзму наших побратимів ми повин-
ні виховати нове покоління прикордонників з новою ідеологією, яка базується та патріотизмі та відданості українському народу.

Популярні розділи та сервіси