Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
12.09.2017
a
a
a
Взірець для підлеглих

Гарний і усміхнений… Побачивши його в цивільному одязі на вулиці серед інших людей, ніколи й не подумаєш, що цей молодий чоловік дуже добре знає, що таке обстріли «Градів» і як повинен діяти у цій ситуації командир, котрий особисто відповідає за життя своїх підлеглих.

Валерія КАРПИЛЕНКО

Родом старший лейтенант Олексій Островський з міста Шостки, що на Сумщині. Вчитися військової справи почав не одразу, хоча, мабуть, тяга до цього була, адже ще до прибуття в зону АТО він мав звання кандидата у майстри спорту з кульової стрільби. Закінчивши 2013 року виш, Олексій пішов працювати за спеціальністю в Шостківське міськрайонне управління юстиції. Не маючи навіть гадки, що вже незабаром доведеться стати в ряди захисників рідної землі.

 Коли 2014-го призовникам почали роздавати повістки, він сам пішов до військкомату. Однак його призов трохи затягнувся через справи сердечні: перша хвиля мобілізації почалася в березні, а весілля з нині красунею-дружиною у них було заплановано на травень. У військкоматі закоханим пішли назустріч і дали хлопцеві відстрочку.

– Вже як одружився, – розповідає офіцер, – зателефонував у військкомат і сказав: «Чекаю на повістку! Я готовий!».

Так розпочалася його служба у лавах «зелених кашкетів». Нині на чоловіка вдома чекає дружина, на батька – малий Єгорка, якому нещодавно лишень виповнилося півроку. Хвилюються за Олексія і його батьки, адже він у них – єдина дитина в сім’ї.

– Я кожен день з ними на зв’язку, – каже Олексій.

До прибуття в Донецький загін старший лейтенант Островський служив у Сумському і Луганському загонах. З березня минулого року він вартує чи не найнебезпечнішу ділянку в зоні АТО – сектор відповідальності оперативно-бойової прикордонної комендатури «Сартана», яку не оминають своєю увагою бойовики.

У жовтні 2016 року російські найманці обстріляли населений пункт «Піщовик» – ворожий вогонь вівся саме по позиціях «зелених кашкетів». На щастя, серед особового складу втрат і поранених не було. Той день для Олексія став справжнім бойовим хрещенням на донецькій землі.

Обстріли з «Градів»  безпосередньо прикордонної комендатури здійснювалися ворогом наприкінці січня й на початку лютого цього року. Тоді цілий тиждень бойовики «відпрацьовували» «Сартану», накриваючи комендатуру безперервним вогняним шквалом.

Коли запитуєш Олексія про особисті відчуття під час обстрілів, його спокійний погляд відразу змінюється, в очах з’являється  якась невимовна настороженість. Він  ніби заново переживає ті моменти, і не просто пригадує, а бачить їх наяву.

– Звичайно, перебувати під смертоносним дощем моторошно, – говорить він. – Та головне – не сам страх, а власний контроль над ним. – І тут же зауважує, що він як офіцер має, особливо під час бою, показувати підлеглим приклад спокою, стійкості та чіткої виваженості у своїх діях. Бо у таких випадках на підлеглих має впливати саме рішучість їхнього командира під час виконання бойових завдань.

– Постійне відчуття відповідальності за своїх людей, – зізнається Олексій, – надає мені упевненості в собі, щоб у будь-який момент контролювати свої емоції та не піддаватися паніці.

 5-го та 8-го червня бойовики знову завдали по «Сартані» нищівного удару. Зазнала руйнувань і будівля комендатури, постраждала техніка. Віддаючи під час шаленого ворожого обстрілу накази, офіцер діяв чітко і рішуче, як під час щоденних тренувань. Тож бійці з півслова розуміли свого командира, миттєво займаючи свої місця в шанцях. А він у душі радів тому, що і цього разу вдалося зберегти найцінніше – життя підлеглих.

У розмові Олексій постійно наголошує на важливості професіоналізму військового, вмінні бути на «ти» зі зброєю і бойовою технікою, контролювати себе у складних та особ­ливо небезпечних ситуаціях, а також психологічній стійкості. Усе це є важливою складовою для виконання завдань як прикордонного контролю, так і захисту державного рубежу.

Службу на буремному сході країни Олексій Островський вважає надзвичайно почесною та, як, власне, й можливість допомогти тим, хто наразі перебуває близько до лінії розмежування в зоні АТО.

– Я розумію їх, –  каже Олексій, – тут проживають такі ж люди, як і в інших регіонах країни, наші співвітчизники. Вся біда у тім, що вони мимоволі стали заручниками ситуації, створеної промосковськими найманцями. Певен, що з часом одумаються…

Спілкуючись із цим молодим офіцером, мимоволі починаєш пишатися новою генерацією захисників Вітчизни. На багатостраждальній, охопленій полум’ям війни землі Донеччини,  вони до останнього стоятимуть на варті рідної країни, яку вони боронять для своїх батьків, коханих і, звичайно, дітей.