Встояти в нерівному бою

НАЗАД
19 сiчня 2016 09:18

Свою Батьківщину треба захищати, берегти рідних і близьких та свій народ – це моральні принципи майора Олександра Климка, який був призваний до лав «зелених кашкетів» і отримав поранення в бою на сході України.

Свою Батьківщину треба захищати,  берегти рідних і близьких та свій народ  – це моральні  принципи майора Олександра Климка, який був призваний до лав «зелених кашкетів» і отримав поранення в бою на сході України.

 

З дитинства Олександр мріяв стати військовим.  Тож  після школи  впевнено йшов до своєї мети – вступив до Київського інституту Військово­повітряних сил. 1996 року, закінчивши навчання, почав  службу в авіаційній військовій частині в Кіровограді. 2005 року потрапив під скорочення, а з березня нинішнього року майор  Олександр Климко знову одягнув однострій. По мобілізації його призвали у прикордонники.

 

– Спочатку ми прибули в Маріуполь, – розповідає Олександр Михайлович.  –  Нас розподілили на охорону кордону на пост «Василівка» Амвросіївського району. Там же зосередили всі сили й засоби, які вели спостереження за рухом російських підрозділів і перебували  в даному місці на випадок можливої агресії противника. Всі бійці знаходилися на позиціях і утримували оборону. На цій напруженій ділянці кордону ми також налагоджували зв’язок з місцевим населенням, яке ставилося до нас досить приязно.

 

Про своє перебування в зоні АТО Олександр не зізнався навіть дружині Наталії, щоби вона не хвилювалася.

Йшов четвертий місяць майора Климка в зоні АТО. Стояла тиха темна ніч, був кінець липня. Раптом один із нарядів помітив диверсантів. Його реакція була миттєвою – бійці відкрили вогонь. На той момент всі 50 вояків стали на оборону. За мить до них долинув  різкий наростаючий свист, а потім тепле літнє повітря розрізав дикий гуркіт  мінометних снарядів. За секунду артилерійський обстріл і вогонь іншої важкої зброї набрав такої приголомшуючої сили, що земля здригнулася і вогненний шквал накрив підрозділ. Розгорівся запеклий бій. Стріляли з кулеметів, мінометів і артилерії. Над головою свистіли кулі, розривалися міни. Здавалося, що це справжнє пекло. За декілька хвилин двоповерхове приміщення поста «Василівка» перетворилося на купу руїн.  По силах оборони  стріляли із систем залпового вогню «Град». Завдяки злагодженій і професійній протидії наші бійці відбили атаку ворога, який відступив від позицій українських  військовослужбовців.

 

– Противник переважав у кількості, – розповідає  майор Климко. – У бій пішло три угруповання, які діяли разом і, за попередньою інформацією, готувалися нас повністю знищити. Також нападники мали значно потужнішу зброю, якої у нас не було. Я, наприклад,  воював  з автоматом 1980 року. Проте всі наші бійці трималися мужньо.

 

…Займався світанок, починався новий день, та вже без кількох молодих хлопців, бойових побратимів Олександра Климка. Вони  любили  свої сім’ї, мріяли та вірили в перемогу. Вогненний шквал мінометного обстрілу обірвав їхнє життя. Олександр про це говорить з великим смутком, бо найважливішим для нього  було не підвести бойових побратимів і не втратити нікого під час ворожого обстрілу.

 

– П’ятеро захисників нашого підрозділу у цьому бою загинули, дуже страшно було  бачити поруч смерть, гірко, що ворожі кулі обірвали у розквіті сил життя молодих життєрадісних  хлопців, –  говорить Олександр. – Я б міг бути серед них також, але ударною хвилею мене відкинуло на кілька метрів і таким чином  залишився живим. Проте отримав важке поранення руки. 

 

Гелікоптером нас, дев’ятьох «трьохсотих», доставили в Київ. У госпіталі Держприкордонслужби мені зробили операцію.  Рятував мою руку хірург-­травматолог  – старший ординатор травматологічного  відділення Максим Миколайович Парубець. Я дуже вдячний йому. Зараз рана загоїлася, проте функція руки ще не відновилася, тому що осколок зачепив нерв.

 

Незважаючи на поранення майор Олександр Климко налаштовує себе на краще. Він вірить, що незабаром одужає і, як справжній патріот, знову рветься на фронт захищати свою рідну Вітчизну.

Популярні розділи та сервіси