Жінка-військовослужбовець у підрозділах, які виконують службово-бойові завдання в зоні АТО, доволі рідке явище. Але героїня цього матеріалу – Ірина Крайнова – не вважає свій вибір відправитися служити в оперативно-військовий відділ «Краматорськ» особливим вчинком. Більш того, нині поряд з Іриною Вікторівною несе службу і її син Олександр.

Жінка-військовослужбовець у підрозділах, які виконують службово-бойові завдання в зоні АТО, доволі рідке явище. Але героїня цього матеріалу – Ірина Крайнова – не вважає свій вибір відправитися служити в оперативно-військовий відділ «Краматорськ» особливим вчинком. Більш того, нині поряд з Іриною Вікторівною несе службу і її син Олександр.

Прапорщик Крайнова уже шостий місяць сумлінно виконує покладені на неї обов’язки у секторі документального забезпечення ОВВ «Краматорськ». Свій нинішній колектив вона вважає найкращим за всі роки служби.

– Таких добрих людей, таких дружніх стосунків, де всі стоять один за одного не зустрічала за всі 19 років служби, – каже Ірина.

Після тривалого перебування в оперативно-військовому відділі жінка не планує покидати людей, які стали ніби рідними їй, а тому відмовилася від ротації та написала рапорт, щоб залишитися ще на один термін. Жінка у колективі, де 99 відсотків чоловіки, почуває себе дуже комфортно.

– Мені створено всі необхідні для служби умови, є окрема кімната. Колеги чоловіки – всі виховані, галантні. – І хоч ми перебуваємо в такому місці, що дехто може й не стриматися, але стосовно мене всі офіцери, контрактники, мобілізовані дуже толерантні і виховані, – говорить наша співрозмовниця. – Важко на службі, – зізнається Ірина, але не важче, ніж іншим, ніж матерям, дружинам військовослужбовців, які беруть участь в АТО.

Ірина Вікторівна розповідає, що якихось поблажок їй як жінці у питаннях службової діяльності, бойової підготовки ніхто не робить. На всі навчальні тривоги, відпрацювання різних наказів, алгоритмів дій на можливі випадки обстрілів і нападів бойовиків вона залучається на рівні з усіма військовослужбовцями-чоловіками. Те ж саме стосується і польових занять та стрільб. Ірина практикувалася у стрільбі з пістолета Макарова, автомата Калашникова, навіть з гранатомета стріляла і каже, що командування досить високо оцінило її навики стрільця.

Отриманий у навчанні досвід виявився корисним у реальній обстановці. Як розповідають колеги Ірини, коли ОВВ «Краматорськ» обстріляли ворожими «Смерчами», вона однією з перших з автоматом вискочила в коридор, на ходу застібаючи бронежилет і поправляючи каску.

– Злякатися навіть не встигла, – розповідає Ірина, – не було  непотрібної метушні чи паніки. Після першого вибуху повилітали шибки в кабінеті, зазвучала сирена та сигнал «До бою». Як і решта військовослужбовців за чітко вивченим і відтренованим алгоритмом зі зброєю та засобами індивідуального захисту відправилися у бомбосховище.

Саме так співпало, що у час обстрілу син Ірини Вікторівни – Олександр, який за кілька днів до цього перевівся в ОВВ «Краматорськ», ніс тут службу у своєму першому наряді. Проте мати була впевнена: син буде діяти вміло й адекватно обстановці. Так воно і сталося, Адже, незважаючи на юний вік, у свої 22 він уже має неабиякий бойовий досвід.

Олександр вирішив стати, як і його мама, прикордонником. 2012 року його мрія здійснилася. Закінчивши навчання в Оршанці, він стає бійцем мобільного підрозділу Сумського загону. Саме його персонал першим зустрів терористичну загрозу з російським корінням. Після того як у «Бачівську» підірвався терорист, підрозділ Олександра перейшов на посилений режим служби. 

Хлопці з їхньої мобільної застави одними з перших відправилися на посилення, коли на Сході країни почалася російська агресія. Саша з першою групою не зміг поїхати тому, що був у відпустці у зв’язку з одруженням. Але вже наступного після весілля дня сержант Крайнов відправився на Красну Талівку. Молода дружина – красуня Альона – змушена була відпустити свого обранця, адже розуміла: професія її чоловіка – Батьківщину захищати.

До переведення в ОВВ «Краматорськ» Саша вже двічі пройшов зону АТО. В його службовій біографії такі гарячі точки українського рубежу, як Красна Талівка, Станиця Луганська, Юганівка та Камишне. Тож обстріл управління ОВВ «Краматорськ» був для Олександра не першим, йому вже неодноразово доводилося нести службу під мінометним вогнем та під «Градами»...

А те, що син і мати служать поряд – це додатковий елемент душевного спокою  Ірини Вікторівни. Адже відомо, що на відстані материнське серце, зазвичай, більше болить за долю своєї дитини.