Нині у боях на Донбасі зароджується абсолютно нова генерація українських офіцерів. Її визначальною рисою є готовність до самопожертви і безкомпромісність у питаннях захисту Вітчизни. Саме таким офіцером є капітан Сергій Басанець.

Нині у боях на Донбасі зароджується абсолютно нова генерація українських офіцерів. Її визначальною рисою є готовність до самопожертви і безкомпромісність у питаннях захисту Вітчизни. Саме таким офіцером є капітан Сергій Басанець.

Родом Сергій Басанець із міста Хмельницький. Тут він закінчив школу. Тут мріяв стати прикордонником, бо душа хлопця лежала до цієї служби. Шлях до омріяних лейтенантських зірочок був складним і тривалим. Навчання в академії Державної прикордонної служби ім. Богдана Хмельницького – це терниста дорога, проте наполегливе оволодіння знаннями і шлях до заповітної мети дали свій результат.

По закінченні академії 2007 року свою службу лейтенант Сергій Басанець почав у Чернівецькому прикордонному загоні.

Коли на Донбасі запалало полум’я війни, серед буковинських «зелених кашкетів» виявилося багато бажаючих захищати Вітчизну від агресора. На початку липня в загоні було сформовано бойову прикордонну заставу. Після нетривалого злагодження 64 чернівецькі воїни, серед яких був і Сергій Басанець, вирушили на Донеччину.

– Морально ми всі були готові на сто відсотків йти захищати свою землю, – розповідає  Сергій. – Звичайно, коли я їхав у зону АТО дружина була помітно стурбо­­вана.  Її хвилювання зрозумілі,  адже вона залишалася вдома одна з двома малолітніми  дітьми. 

Перебуваючи у зоні АТО, прикордонники здійснювали моніторинг ділянки відповідальності, займалися розвідувальною діяльністю, відслідковували рух незаконних збройних формувань тощо. 

– У середині вересня 2014 року я в групі з п’яти бійців виїхали «УАЗом» на окреме бойове завдання, – продовжує розповідь капітан Басанець. – Рухалися спільно з колоною військовослужбовців Збройних Сил з метою перевірки наявності бандформувань у районі населених пунктів Старогнатівка та Новогнатівка.  Мали на меті поспілкуватися з населенням і отримати інформацію, яка нас цікавила. Адже володіли оперативними даними про те, що терористи планують знищити заставу із «Градів». Спочатку їхали спокійно та раптом  ворог відкрив вогонь по нашому транспортному засобу. Ми зрозуміли, що потрапили в засідку. Наш «УАЗ» був сильно ушкоджений, далі на ньому рухатися було неможливо. Ми всі миттєво вискочили з авто і почали відстрілюватися. Ворожі кулі свистіли над головою безперестану. Бій був жорстоким. Передати словами це неможливо.  Проте страху я не відчував. У мене домінувало почуття відповідальності за життя підлеглих.  Терористи стріляли з мінометів, зовсім поруч вибухали міни. Зазначу, що против­ник  переважав у кількості, а також озброєнні, тому що мав міномети, яких у нас не було. А ще у нас не вистачало бронежилетів. Зважаючи на це, ми й змушені були відступити.

У  цьому бою біля населеного пункту Старогнатівка капітан Сергій Басанець та ще троє прикордонників отримали поранення. Змучені, з тяжкими кривавими ранами вони бажали одного – швидше звідти вибратися. Йшли наші воїни холодної осінньої ночі полями  в бік найближчого населеного пункту. По дорозі зустріли військовослужбовців Збройних Сил України. Вони відвезли їх у тил, надали змогу зв’язатися зі своїм підрозділом.

– Спочатку нас доставили в лікарню в Маріуполь, – продовжує капітан Басанець. –  Там у мене дістали великий осколок з попереку. Ще шість залишилося в тілі, тому що зайшли далеко, діставати їх небезпечно. Вони можуть закапсулюватися. З Маріуполя нас забрали до польового шпиталю, потім вертольотом доставили до Дніпропетровська, де ми продовжили лікування.

Наших захисників приємно вразило доброзичливе ставлення персоналу в Дніпропетровській лікарні №16, де їм крім лікування надали  також волонтерську допомогу. А ще їх відвідували й підтримували місцеві мешканці. За три дні наших хлопців доправили у Центральний клінічний госпіталь Держприкордонслужби. 

У госпіталі лікуються поранені разом з капітаном Басанцем у тому бою  прикордонники – молодший сержант Віктор Гаврилюк  та старший солдат Віталій Олійник. «З Сергієм Юрійовичем ми воювали разом, скажу відверто: з ним не страшно йти у розвідку, – зазначає інспектор ВПС «Черепківка» старший солдат Віталій Олійник, який також має кілька вогневих осколкових поранень. – Він мужній, вміє організовувати службу і знаходити спільну мову з кожним із бійців. Його завдання виконуються без вагань. Звичайно, тут спрацьовує  особистий приклад».