Побратими прикордонника Артура розповідають, що за пів року участі у бойових діях він сильно змінився: з сором'язливого юнака перетворився на мужнього, рішучого чоловіка та справжнього українського воїна.

До 24 лютого 2022 року двадцятирічний хлопець проходив строкову службу на Чернігівщині. З початком повномасштабного вторгнення його та інших строковиків перемістили у більш безпечний регіон – на Закарпаття. Однак, ще сидячи в укритті на Чернігівщині, Артур вирішив, що не ховатиметься від ворога, а стане до бою.

Уже у Чопському прикордонному загоні хлопець вирішив підписати контракт, аби мати можливість долучитися до когорти тих, хто зі зброєю у руках звільняє Україну від окупантів. Прикладом для нього став його старший брат, морський піхотинець.

Наприкінці червня 2022 року Артур у складі зведеного загону вибув спочатку на північ, а потім на схід України. Там, у районі Вугледара, прикордонникам довелося потрапити в найзапекліші бої. Там, як зізнається, Артур відбулася його так звана «трансформація». Хлопець переосмислив усі цінності життя. Водночас, у ньому сформувався сильний духом, цілеспрямований воїн, готовий до останнього боротися за рідну землю.

У складі підрозділу Артур відбивав численні ворожі атаки. Хлопцям навіть вдалося взяти в полон одного з військовослужбовців рф. На відміну від орків, прикордонники не втратили витримки і людяності та забезпечили гуманне ставлення до полоненого. Обробили його рани і передали відповідним органам.

Під час одного зі штурмів, у бліндаж, де перебували прикордонники, влучив снаряд. Хлопець, не вагаючись, поспішив на допомогу побратимам. У бліндажі Артур побачив, що двох хлопців поранено. Він допоміг їм вибратися з-під завалів, наклав турнікет одному з них та прийняв рішення відвести обох до точки евакуації.

Хлопцям довелося пройти під обстрілами майже кілометр. Увесь цей час Артур всіляко підтримував, підбадьорював поранених, змушував їх не зупинятися і продовжувати шлях. То була довга і небезпечна дорога, прикордонники перечікували у лісопосадці та у можливих укриттях, доки обстріл трохи стихне, і йшли далі.

Артур пригадує: «На той момент страху не було зовсім. У мене була поставлена мета – довести побратимів, передати медикам і продовжувати бій. Щойно ми дійшли до «медички», я передав хлопців, розповів, що з ними сталося. Одне завдання було виконане, тож після нього перейшов до головного – повернувся на позицію і продовжив бій».

Рішенням керівництва зведеного загону прикордонника Артура подали на державну нагороду. Його авторитет серед побратимів – беззаперечний.

Наразі хлопець продовжує виконувати бойові завдання на Луганщині. Після їх завершення сподівається повернутися додому, на Черкащину, де на нього чекає матір і брати.