Морський прикордонник Костянтин Доценко у будь-якій ситуації залишався справедливим, чесним, відповідальним, поважав підлеглих, завжди був прикладом відданості справі захисту рідної країни.

У щоденній хвилині мовчання ми вшановуємо громадянську відвагу і самовідданість, силу духу, стійкість та героїзм воїнів, полеглих під час виконання бойових завдань із захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України, а також цивільних громадян, які загинули унаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Сьогодні згадуємо нашого побратима Костянтина Доценка. Він мав круте псевдо «Кот» та почуття гумору найвищого ґатунку. Костя, тебе немає з нами вже рік. Тебе дуже бракує твоїй родині, двом синам, друзям, всім, хто тебе знав. У липні мав бути твій півсторічний ювілей. Але ти залишаєшся для нас в пам’яті сповненим сил та енергії, з досвідом і юнацьким запалом.

Костянтин Доценко народився на Дніпропетровщині. На строкову службу пішов у 1991 році, коли Україна стала незалежною. Місце служби – Севастополь. За час строкової служби він буквально закохався у море, яке полонило серце чоловіка сильної волі та міцного характеру. Тому, після строкової підписав контракт та залишився служити.

З 1994 по 2008 рік проходив службу в Маріуполі, був помічником командира катера Морської охорони. З роками Маріуполь став для нього рідним містом. У будь-якій ситуації на службі він завжди залишався справедливим, чесним, відповідальним, поважав підлеглих, для яких завжди був прикладом відданості справі захисту рідної країни.

У пам’яті побратимів Костянтин назавжди закарбувався як людина щира, весела, завзята, щедра на жарти. Усіх, хто знаходився поруч, він рятував від негативних емоцій, нудьги та зневіри. Не дозволяв опускати руки та хандрити ні побратимам, ні рідним. Він був справжнім другом.

Головним сенсом його життя була сім’я. Турботливий чоловік і люблячий батько – справжній приклад для своїх синів.

Після закінчення військової служби Костянтин працював коком на риболовецьких судах. Тим, кого він годував, пощастило – адже куховарив Костя завжди вміло та з любов’ю.

Коли у 2014 році почалася збройна агресія росії, Костя-Кот не вагаючись став на захист рідного міста. Тоді складно було повірити, що попереду велика тривала війна. Мобілізувався до загону Морської охорони та обійняв посаду командира малого катера. Коли ситуація навколо Маріуполя стабілізувалася, і ворог був суттєво відтиснутий на схід, почало налагоджуватися мирне життя, багатьом здавалося, що скоро операція Об’єднаних сил завершиться переконливою перемогою, Костянтин, щиро переконаний, що слід давати дорогу молоді, звільнився. Але 24 лютого 2022 року без вагань знов мобілізувався і став пліч-о-пліч з побратимами на захист України.

«Вийти з бою живим та зберегти життя своїм хлопцям», – тільки так він себе налаштовував.

Перебуваючи на одній з бойових позицій Маріуполя, разом з побратимами Костя виконував бойові завдання з відсічі та стримування ворога, недопущення прориву його техніки.

«Нас п’ятеро, а їх сорок. Ми їх нищимо і вони нас бояться. У мене дев’ять життів... Кохана, швидко виїзди з міста. Я вас дуже люблю», – останні слова, які сказав дружині Кот-Костянтин.

6 квітня 2022 року, потрапивши під обстріл ворожого танка, мужній воїн загинув.

Наказом Голови Державної прикордонної служби України від 05.05.22 № 444-ос Костянтину Доценку присвоєно військове звання «старший майстер-старшина» посмертно.

На жаль, поки немає змоги гідно поховати воїна-захисника. Тіло Костянтина залишилось у Маріуполі. Але віриться, що легендарне місто залізної витримки буде звільнено, і кожного загиблого із шаною й повагою зможемо провести у останню путь.

Вічна світла пам’ять гідному моряку-прикордоннику…