Дмитро – фахівець будівельної справи. Але з початком повномасштабного вторгнення ворога з півночі одягнув військову форму та взяв до рук зброю.

24 лютого він був за кордоном. Прочитавши в новинах, що московити масованою ордою вдерлись в Україну, прийняв рішення негайно повернутись та боронити рідну землю!

«Запам’яталось… Коли повертавсь, на кордоні людей безліч, але здебільшого всі їдуть на виїзд з країни. Проте таких як я, хто їхав на Батьківщину, також було немало. І майже усі, хто повертався з-за кордону, їхали з однією метою – бити ворога, бити нещадно, до останнього подиху загарбника», - згадує Дмитро.

Вже 25 лютого чоловік прибув до прикордонного загону, адже в прикордонному відомстві проходив строкову та службу за контрактом. Після звільнення зі служби залишався в резерві органу охорони кордону і от, коли настав час, знову в строю. Захищає північні рубежі України у складі одного з мобільних підрозділів Держприкордонслужби.

На повернення Дмитра чекає дві доньки. «Зроблю все, щоб вони за жодних обставин не побачили жахіть війни», - каже прикордонник. Розповідає, що це основна мотивація зробити так, щоб не довелось воювати дітям. І не може бути по-іншому.

«Маємо боронити рідний край! Задля дітей! Заради їх майбутнього! Заради миру на рідній землі! Заради вільної України!», - стверджує Дмитро й додає: «Після перемоги міста та села відбудуємо, неодмінно відбудуємо, запевняю вас, як спеціаліст своєї справи. Але наразі маємо вистояти, витримати та вигнати окупантів зі своєї землі».