20-річний старший акустик-оператор ПЗРК корабля Морської охорони «Миколаїв» матрос Вадим з позивним «Вадя» родом з Сєвєродонецька, Луганської області.

У жовтні 2021 юнак пішов на строкову службу. Обираючи місце проходження служби Вадим віддав перевагу Державній прикордонній службі України. І зовсім не жалкує про те, що потрапив саме до Морської охорони.

За словами хлопця, свій перший вихід у море він пам’ятатиме все життя, адже воно зустріло штормом у 4 бали.

«Того разу дуже важко було зосередитися на виконанні службових обов’язків, бо було таке враження, що небо та палуба буквально помінялися місцями. Але екіпаж корабля – це єдиний організм і кожен військовослужбовець у ньому є тим гвинтиком, елементом, який фактично не заміниш – запасного немає. Тому навіть попри шалений фізичний дискомфорт потрібно було зібрати волю в кулак та нести службу. Згодом вже призвичаївся, тим більше, що мені допомагає один з найпоширеніших та найпростіших лайфхаків – звичайні сухарі. Ну і постійні виходи у море на бойові чергування у різних погодних умовах також добре загартовують» – зізнається Вадим.

Хоча морський гарт – чи не найлегше з випробувань, яке довелося пройти старшому акустику. Буквально за два тижні після повномасштабного вторгнення рф до України, Вадим втратив зв’язок з батьками та молодшою сестрою, які проживали у Сєвєродонецьку. І майже два місяці він взагалі не знав, що з ними. Так само, як і не знав про долю своєї коханої. За цей час рашисти фактично знищили всю критичну інфраструктуру міста.

«Власні відчуття у ті дні мені дуже важко передати. Найгірші відчуття в моєму житті. Але, дякуючи постійній щирій підтримці командира корабля та побратимів, мені вдавалося не втрачати самовладання та вірити в те, що з рідними та коханою все гаразд» – згадує Вадим.

Коли батькам все ж вдалося вийти на зв’язок, у місті вже тривали вуличні бої між українськими воїнами та російськими окупантами. А згодом російські війська повністю окупували Сєвєродонецьк. Вадим буквально почав вмовляти батьків та кохану евакуюватися. Але на той момент це було дуже небезпечно, оскільки окупанти вже розставили свої блокпости та розпочали так звані «фільтраційні» заходи.

Потайки манівцями, але родині прикордонника все ж таки вдалося виїхати з окупованого міста. Взявши з собою лише одяг та особисті речі, переїхали до невеличкого містечка в центральній частині країни, де зараз винаймають житло. Виїзд та облаштування на новому місці проживання коштували чималих грошей, які надавав і досі передає батькам Вадим. В рідному Сєвєродонецьку сім’ї довелося залишити дві квартири, одна з яких вже фактично зруйнована, а інша повністю розмародерена рашистами.

За словами Вадима, по закінченню строкової служби він, разом з двома своїми товаришами-земляками планували створити музичний гурт. Придбали інструменти та постійно репетирували, мріяли у майбутньому виступати на великих сценах і не лише вітчизняних. Але на даний момент одного з друзів росіяни примусово депортували в рф, а з іншим й досі немає ніякого зв’язку і невідомо що з ним.

«Думки про друзів, про те, як вони, що з ними, звичайно пригнічують, але підтримка побратимів та можливість спілкування з рідними і коханою додають моральних сил і вири в те, що з товаришами також буде все гаразд і після нашої Перемоги ми знову будемо разом. А ми обов’язково переможемо ворога і будемо жити у вільній, демократичній країні!», – каже Вадим.

Щиро бажаємо Вадиму, щоб саме так і було! Щоб гурт у майбутньому став відомим та зіграв не одну сотню концертів з аншлагами, а струни душі усіх його рідних та близьких ніколи більше не знали мінорних нот.