Минулими вихідними Білоцерківський марафон приймав Чемпіонат України з марафонського бігу.

Переможцем, із результатом 2:13:00, став спортсмен-інструктор 1 спортивної команди Спортивного комітету Держприкордонслужби майстер сержант Ігор Гелетій.

Цей результат є особистим рекордом для спортсмена та, фактично, його путівкою на чемпіонат Європи-2022 у Мюнхені.

За плечима Ігоря вже багато заслуг, хоча марафон – лише другий, а перемога у цьому складному змаганні вкотре доводить – він не зупиниться на досягнутому. Про мотивацію, цілі на майбутнє та секрети спортивного довголіття прикордонник розповів у інтерв’ю «Жорсткій Атлетиці».

— Ігорю, розкажи про рівень твоєї задоволеності результатом.

— Я задоволений десь на відсотків 98. У ході тренувань я розумів, на що готовий, і, чесно кажучи, я розраховував десь на 2:12 за умови, що все складеться як має бути.

Думав, що ми з Віталіком (Віталій Шафар — срібний призер, 2:14:16. — Авт.) будемо боротися до самого фінішу, тому що він до цього гарно стартував по сезону. Однак я трохи раніше відірвався.

Хотілося і результат показати, і перемогти, і відібратися на чемпіонат Європи – все вдалося. Тож, якщо загалом, то я задоволений. Якби ще було 2:12:58 чи 12:12:59, я був би задоволений на всі 100.

— Справді? Були думки, що ти зумисне біжиш на «красивий результат»!

— Ні-ні! Я навіть так «піднажав», щоб вибігти з 2:13-ти, і мені навіть здалося, що я вибіг, бо бачив, як секунди йшли на фініші 56,57… І навіть є фото, де я вже стрічку розірвав, і там 58 було на секундомірі. А потім врешті в протоколі вийшло 13 рівно. Але не біда! Загалом все склалося!

— Розкажи детальніше про свій шлях до цього марафону. Яким він був?

— Весняний сезон у мене не задався, ми готувалися на 10 кілометрів, але там не вдалося. Потім я на півмарафоні травмувався, майже місяць не міг нормально бігати і вже серйозно запереживав за підготовку на осінній марафон. Але пощастило, все пройшло, і я серйозно почав готуватися на цей марафон. Врешті повноцінна підготовка вийшла до трьох місяців. В принципі нікуди не їздив, особливо і можливості не було, всю підготовку провів у Києві. Але оскільки я живу за містом, то мені в принципі нормально було там тренуватися.

— Оце так витримка! Розкажи тоді про свою мотивацію, де її черпаєш?

— Олімпійські ігри пройшли, на них мені не вдалося відібратися. Я біг свій попередній марафон якраз на відборі 2019-го року. Тоді вийшло 2:13:15, посів третє місце. Тоді ми почали першу половину трохи швидше, мене сильно «вставило». Цьогоріч у мене вийшло рівніше, без провалів. Тож поки головним завданням був результат і відбір на чемпіонат Європи. А далі вже планую підійти у кращій формі на відбір на Олімпіаду-2024.

— І це по суті твій другий марафон! Не рахуючи того «тренувального забігу» в Москві у 2013-му. Як тобі ця дистанція?

— Так, це по суті як другий марафон. Дистанція мені подобається. Сам марафон неважко здолати, головне – пройти підготовку. Коли ти виконав обсяг роботи, ти знаєш, що готовий. Стіни не було, звісно, важко, та коли ти знаєш для чого воно тобі, то не стоїть питання іншим чином.

— А що щодо передмарафонської дієти і харчування по дистанції?

— Дієту я фактично не робив, лише виключив з раціону за тиждень до старту на декілька днів рис, макарони і тому подібне. А потім почав нормально харчуватися. На дистанції на 25, 30 і десь 35-му випив гелі. Також пив ізотонік по дистанції.

— Твої слова подяки!

— Вдячний за допомогу тренеру Сергію Івановичу Романчуку, за підтримку друзів і Державній прикордонній службі, яка допомагає спортсменам. Збірна України сьогодні є, завтра немає, десь ти трохи не в формі, то випадаєш. А тут дають шанс виправитися. Якби не прикордонна служба, яка допомагає мені вже 20 років, я б, мабуть, уже і не тренувався.

Фото: В’ячеслав Хмельницький