Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
27.02.2017
a
a
a
Нескорені, незламні, незабутні

Два роки тому українські пірозділи, які обороняли місто Дебальцеве, при загрозі повного оточення отримали наказ на відступ. Кривавий прорив під ворожим вогнем важко назвати тактичним успіхом. Тільки воля до життя, здатність до останнього подиху прикривати товаришів і працювати разом з ними як один організм, самовідданість і, нерідко, самопожертва дозволили українському угрупуванню вийти з мінімальними за таких обставин втратами.

Прикордонники разом із армійцями витримали тоді усі пекельні випробування до кінця. Колона оминала мінні поля, у відповідь на перехресний розстріл із засідок на дистанції прямого контакту хлопці вели вогонь по ворогу прямо з бортів. На дисках прострелених коліс водії дотягували свої машини, бійці їхали на броні, йшли пішки, втомлені до безнадії просто через впертість, тому, що не могли і не бажали здаватися ані ворогу, ані на волю випадку.

Центральна вулиця столиці завжди велелюдна. Але цього дня тут не було політичних лозунгів чи партійних прапорів, музики, святкової метушні, гамору, помпезності чи демонстративної агресії. Хрещатиком прямували передчасно посивілі ветерани у потертих камуфляжах зі своїми коханими, іноді з дітьми, під знаменами частин.

Час від часу у тому чи іншому місці потужне рукостискання і стримані обійми: зустрілися бойові побратими. Ці люди прийшли не для звинувачень, акцій або піару. Віддати шану полеглим, побачити тих, хто вижив і, зрештою, продемонструвати всій Україні: вони – сильні, не зламані й не скорені, пам’ятають усе і готові повернутися, щоби захистити найдорожче. Зрештою, багато з них і не покидали фронту протягом років.

Організованість військових видно і тут. За якихось десять хвилин у призначений час під прапорами вже сотні людей у камуфляжах.

Слава Україні! – гримить голос шеренги над Майданом Незалежності.

Героям Слава! Слава героям Дебальцевого! – без команди, не так гучно, але не менш синхронно відповідають цивільні, які сьогодні відпочивають у центрі столиці чи поспішають у своїх справах. Сьогодні це природно і нікого не дивує.

На Софіївській площі ходу зустрів військовий оркестр. Мабуть, не випадково першою музичною композицією стала мелодія пісні «Ой у лузі червона калина». Без слів. Присутні впізнають її й так. Виступи командирів, волонтерів, військових лікарів і, звичайно ж, артистів естради. Серед них –  групи «Антитіла», «Гайдамаки», «Зе Вйо», Світлана Тарабарова, Олег Скрипка та інші.

Мимоволі дивуємося розмаїтості нової української військово-патріотичної пісні, народженої, здебільшого, уже під час війни. Талановиті молоді колективи і маститі представники естради нерідко виконують авторські композиції воїнів, розповідаючи історії творців текстів і музики.

Помічаємо у натовпі стриману і дещо сумну усмішку дівчинки на руках у батька. Він сьогодні в цивільному, але в очах дитини легко читається і радість бути поряд, і пам’ять про пережите. У свої дитячі роки вона вже добре усвідомила, що таке не спати ночами, вимолюючи в Бога життя рідної людини.

Починає сутеніти, але присутні не поспішають розходитися. Когось тримає біль, когось пам’ять, а когось – атмосфера бойового братерства, частина якого знову зібралася тут. Пісня, яка завершує зустріч, також обрана символічно: «Зродились ми великої години».