Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
19.08.2016
a
a
a
КОЛИ В ДУШІ БУРХЛИВЕ МОРЕ

 

 

Йому не так багато років навіть за армійськими мірками. Проте… за всіма подіями, які пережив старшина 1 статті В’ячеслав Кітов, можна зняти, якщо не військовий серіал, то повнометражний героїчний фільм.

 

 

 

Пригадайте, на початку російської інтервенції проти України, коли кремлівські найманці відчайдушно намагалися «прорубати» шлях суходолом до окупованого Криму, неподалік Широкіного було потоплено патрульного човна українських прикордонників. Терористи обрали свою улюблену практику – всі постріли зі складної протитанкової зброї вони зробили, встановивши свою позицію просто посередині села. Прикриваючись хатами, в яких були старенькі і діти, загарбники цинічно розстріляли човен. Вони прекрасно розуміли, що захисники української землі радше дадуть вбити себе, ніж поставлять під загрозу громадян держави. За характером ворожих залпів вже тоді було зрозуміло, що вогонь ведуть професійні військові. Адже так вправно впоратися із «купленою у російському військторзі» сучасною артилерійською зброєю та боєприпасами (ціна – до десяти тисяч доларів США за постріл) пересічні робітники просто б не змогли. Тоді ми втратили і корабель, і людей.  В’ячеслав був одним із тих, хто потрапив під прицільний вогонь «братів». Це вогневе хрещення лише укріпило його думку про те, що він має залишитись і захищати державу.

Пов’язати своє життя з морем уродженець Харківщини хотів з глибокого дитинства. Чому так? Не може відповісти навіть сам собі. Просто снилося море. Снилися хвилі. І відчуття безмежної волі, не обмеженої дорожніми знаками та світлофорами. А ще – завжди є бажання дотягнутися до того краю, де море торкається неба. Чи навпаки – небо наповнює море. Та приїхавши до Маріу­поля В’ячеслав зіткнувся з береговою охороною. І відразу вирішив, якщо море – то лише в однострої.

Нині він керує надсучасним швидкісним катером берегової охорони. За необхідності він і його команда за лічені хвилини можуть вийти в море на перехоплення противника. Швидкісні характеристики побудованого в Україні дозволяють наздогнати будь-який човен чи корабель. Окрема увага – вишколу команди. Якщо не в морі, то постійні тренування та відточення навичок. Адже ворог нагадує про себе чи не під час кожного патрулювання.

Хитрощів наші східні сусіди придумують чимало. За законодавством Азовське море є, так би мовити, спільним. І тому, скажімо, російські рибалки, можуть чи не впритул підходити до берегової лінії України. Не можуть лише ступати на берег. Так от, одного разу, під час патрулювання старшина 1 статті В’ячеслав Кітов звернув увагу на рибальський сейнер, що стояв неподалік місця, де наші військові проводять навчання. Зовні судно виглядало як звичайний «рибачок».

Спочатку наші моряки звернули увагу на велику кількість антен, встановлених на надбудовах судна, що стояло під велетенським російським прапором. Коли підійшли ближче, стало видно, що всі ілюмінатори сейнера заклеєні зсередини якимось матеріалом. «Рибалки» навіть намагалися щось робити з сітями на палубі. Однак, підійшовши ближче, наші моряки повністю втратили весь звичний радіозв’язок.

Стало зрозумілим, що «рибачок» – це судно, скоріш за все, радіоелектронного спостереження. Викликавши підмогу за допомогою засобів спецзв’язку, хлопці продовжили спостереження. Невдовзі «в ефір» вийшли вже українські «РЕБівці», повністю заглушивши роботу ворожого розвідника. Хлопці пригадали, як вони кепкували з російських «рибалок», що масово вибігли зі своїх схованок, почали поправляти антенки та щось перевіряти. Але зрозумівши, що з українськими електронниками їм вже нічого не світить… забралися геть. Більше цього судна в наших водах не було.

Зараз наші берегові охоронці постійно виходять у море. Вони слідкують за тим, щоб сепаратисти не влаштували чергових провокацій, бо і на суходолі, і в морі – Україна.