Коли свистять міни

НАЗАД
03 квiтня 2015 08:44

У червні минулого року журналісти газети «Прикордонник України» та журналу «Кордон» працювали в зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, вони побували в оперативному угрупуванні «Кордон», яке за цей час терористи двічі обстрілювали мінометами та важким стрілецьким озброєнням.

У червні минулого року журналісти газети «Прикордонник України» та журналу «Кордон» працювали в зоні проведення антитерористичної операції. Зокрема, вони побували в оперативному угрупуванні «Кордон», яке за цей час терористи двічі обстрілювали мінометами та важким стрілецьким озброєнням.

 

 

У ніч з 16 на 17 червня 2014 року в Амвросіївському районі Донеччини терористи здійснили масований мінометний обстріл польового військового містечка прикордонників. Окрім охоронців кордону у даному пункті дислокації перебували підрозділи Збройних Сил та Національної Гвардії України. Метою удару було цілковите знищення українських силовиків. У результаті атаки було поранено 34 військовослужбовці, 11 з яких – прикордонники.

 

Інтенсивність вогню бойовиків була тоді настільки високою, що ушкоджень зазнала практично вся автомобільна та бойова техніка сил АТО, було знищено більшу частину наметового містечка українських вояків. Проте наші хлопці виявили неабияку мужність та героїзм і, ризикуючи власним життям, вивели частину техніки з­під обстрілу. Зокрема, вдалося врятувати деякі автомобілі зв’язку, що забезпечили роботу системи управління охороною та обороною держкордону.

 

Обстріл українських позицій здійснювався з трьох вогневих точок протягом майже двох годин. Перша міна розірвалася неподалік блокпоста на в’їзді до містечка близько другої години ночі. Як зазначають безпосередні учасники бою, на боці ворога воювали професіонали екстра­класу, про що свідчить тактика та точність ведення вогню. До того ж, за годину до початку бою прикордонники за допомогою тепловізора виявили над своїми позиціями безпілотний літальний апарат, який здійснював повітряну розвідку.

Під час короткої перерви між залпами вояки помітили спрацювання сигнальних мін, які сповістили про наближення супротивника. Після цього було відкрито вогонь по позиціях ворога, що унеможливило його підхід на відстань ближнього бою та застосування терористами стрілецької зброї.

 

Особливої поваги заслуговують дії військових Нацгвардії, які тієї ночі забезпечували оборону містечка і вчасно сповіщали всіх силовиків про залпи. Це дозволило вчасно укриватися від смертоносних вибухів та знову ставати до бою.

 

Попри небезпеку дії всіх військових були злагодженими та дозволили істотно локалізувати масштаби ураження містечка. Порятунок поранених вояки здійснювали власними силами. Перша швидка прийшла до місця обстрілу лише близько 7-­ої години ранку. Однак коли медики почали доставляти постраждалих до найближчої районної лікарні, головний лікар медустанови спершу відмовився прий­мати їх, мотивуючи це прямою загрозою нападу на лікарню терористів. Зрештою, поранених таки прооперували та надали кваліфіковану медичну допомогу, після чого силами авіації ЗСУ їх доправили далі до військових шпиталів.

Ось що розповідають про цей бій наші вояки:

 

Полковник Володимир С.:

 

– О 1.00 я заступив оперативним черговим по угрупованню. Незабаром від «Секрету» надійшла інформація, що навколо нашого містечка кружляє безпілотний літальний апарат. Тому спостереження за прилеглою територією було посилено додатковими нарядами. Близько 2.00 у районі, де була розташована наша польова кухня, почувся шелест у кущах і чатовий здійснив у даному напрямку кілька пострілів. Практично одразу ж пролунало 2 постріли з мінометів. Я негайно подав по містечку команди «Грім» і «До бою», направив людей, аби підняти особовий склад, який відпочивав. Паралельно здійснено доповідь в Адміністрацію Держприкордонслужби та штаб сил АТО. Після цього розпочалися масовані мінометні удари по наших позиціях. Обстріл тривав приблизно 1,5–2 години.

 

О четвертій годині ранку, коли все стало потроху затихати, ми почали зносити поранених товаришів до медичного бліндажу і надавати їм допомогу. А вже за півгодини група бойовиків спробувала потрапити на територію військового містечка з боку складів. Спрацювала сигнальна міна і силами варти атаку терористів було відбито. Карети швидкої медичної допомоги прибули до нас лише о сьомій годині ранку. Бійців, які потребували негайної медичної допомоги, евакуювали до центральної районної лікарні міста Амвросіївка.

 

Офіцер Нацгвардії Ігор Д.:

 

– Тієї ночі я виконував обов’язки начальника варти з охорони периметра військового містечка. Вже починаючи з 19.00 16 червня на відстані кількох кілометрів ми помітили переміщення техніки. Щоправда, згодом вона відійшла. А вже о 21.00 наряд за допомогою тепловізора спостерігав, як безпілотний літальний апарат кружляв над нашим табором. Ми спробували його освітити, аби збити, проте візуально безпілотника видно не було. Близько 2.00 одразу три наших пости почули хруст гілля біля периметра містечка, було навіть чути уривки розмов неслов’янською мовою. У цей бік ми одразу відкрили вогонь на ураження і почали прочісувати лісопосадку. Буквально за хвилину з цих хащів у небо здійнялася червона сигнальна ракета і почався мінометний обстріл. Ми нарахували 7 хвиль мінометних атак по 16–28 вибухів.

 

Обстріл здійснювався одночасно з трьох боків, зокрема й з Росії. Причому міни лягали доволі чітко. Жодна з них не влучила за межі містечка. Лише дивом терористи не поцілили в автомобілі з боєприпасами. А подальша взаємодія бійців Нацгвардії, десантників і прикордонників дозволила ефективно відбити атаку живої сили ворога на наші позиції.

 

Молодший сержант Богдан К.:

 

– Після того як пролунала команда «До бою», ми одразу піднялися, вхопили зброю і зайняли позиції в укриттях, аби уникнути ураження осколками. Незважаючи на розриви мін я з товаришами не забував вести спостереження. На якийсь момент обстріл припинився і я вирішив поглянути, як там моя «СКІТА». Машина була практично цілою, отож прийняв рішення відігнати її в ангар. Тільки-­но я зачинив ворота, як обстріл відновився. Отож довелося перечекати трохи в ангарі. Під час наступної паузи в обстрілі я з хлопцями доставив додаткові боєприпаси на позиції і продовжив бій.

 

Майор Вадим В.:

 

Після отриманої команди «До бою» частина мого спецпідрозділу забезпечувала безпеку першої особи та старших офіцерів пункту управління. Решта бійців зайняли завчасно визначені бойові позиції. Почався мінометний обстріл. Одна з мін потрапила прямісінько в намет пункту управління. Після цього виникла пожежа. Загорілися й наші намети, де окрім особистих речей була ще й значна частина зброї та боєприпасів. Тому вогневе ураження посилили вибухи від наших гранат і набоїв. На щастя, до того часу особовий склад і керівництво угруповання вже були в укриттях. Щоправда, шестеро моїх бійців зазнали поранень. Всі автомобілі спецпідрозділу було виведено з ладу осколками мін. Після обстрілу частина терористів спробувала напасти на нашу частину, використовуючи важке стрілецьке озброєння, але мої хлопці дали їм гідну відсіч. Нині бойовий дух нашого підрозділу надзвичайно високий, і нехай ворог знає, що ми завжди готові не лише до відбиття його агресії, а й готуємося знищити бойовиків за першої ж нагоди!  

 

Очевидно, що за таких умов охоронці рубежу не могли залишатися на старому місці. Адже терористи мали усі необхідні координати містечка і будь-­якої хвилини міг розпочатися черговий мінометний обстріл, а згодом і штурм табору. Відтак було прийнято рішення про його передислокацію.

 

Наступного дня після обстрілу незважаючи на те, що для абсолютної більшості вояків це був перший бойовий досвід і всі хвилювалися за своїх поранених побратимів, ніхто з прикордонників не панікував. Навпаки, кожен був зайнятий своєю справою: оперативно-­чергова служба відслідковувала обстановку та керувала діями прикордонних нарядів; варта контролювала периметр нового місця дислокації та підступи до нього; зв’язківці налагоджували канали передачі інформації; інженерні підрозділи проводили ремонт і заправку транспортних засобів; тиловики переймалися побутом і харчуванням особового складу. Але найголовніше – незважаючи на рід своєї діяльності паралельно кожен облаштовував бойові позиції та укриття від можливого артобстрілу. Один із таких бліндажів, зведений прикордонними зв’язківцями, згодом врятував нам життя.

 

Коли 20 червня Президент України Петро Порошенко оголосив про перемир’я в східних регіонах держави, мало хто вірив у те, що бойо­вики належно оцінять цей жест доброї волі. Адже найманців, які воюють на Донбасі, мало хвилює подальша доля людей, котрі там мешкають. Вони лише сіють на сході нашої країни смерть, горе та страх, за що отримують щедрі гонорари від своїх російських патронів. І мир в Україні для них означає лише втрату місця кривавої «роботи». На жаль, наші найгірші передчуття справдилися цієї ж ночі…

 

О 1.50 21 червня нас розбудила команда «Грім». Це означало, що розпочався мінометний обстріл військового містечка. Буквально за лічені секунди тіло вже прикривали бронежилет і шолом, а руки міцно стискали АКС­74. 100 метрів спринту з бар’єрами до укриття промайнули як одна мить, і ось ми уже в рятівному бліндажі. Практично одразу ж наші позиції з трьох сторін почали вкривати ворожі міни. Вдалині чути хлопок, ніби хтось відкорковує пляшку з шампанським, і за 5–7 секунд над бліндажем спершу чути пронизливий свист, а далі – вибух. Смертоносні осколки хаотично «прошивають» все на своєму шляху. Ось міна попала в «МАЗ» із соляркою. Від вибуху вантажівка почала одразу палати, а за нею «Урал» з пальним та цистерна, що на той час стояла поруч без тягача. Містечко поволі затягує чорний дим. А обстріл ще лише починається. Протягом наступних тридцяти хвилин на наші позиції впало близько сорока мін. Одна з них летіла прямісінько в наше укриття. І хтозна чим би закінчився її політ, якби не гілка дерева, яка героїчно прийняла на себе удар.

 

Загалом цієї ночі внаслідок мінометного обстрілу було поранено трьох прикордонників (один із них у важкому стані) та одного бійця Нацгвардії. Значних ушкоджень зазнала і техніка. Навіть мікроавтобус редакції, якого наш старший технік ще ввечері обачно відігнав трохи далі, отримав дев’ять пробоїн. Інші ж автомобілі були більш схожі на друшляк, ніж на засоби пересування.

 

Після обстрілу терористи направили свої сили до пункту пропуску «Успенка». Близько 02.40 біля прикордонного переходу з російського боку з’явилося п’ять «КамАЗів» з озброєними людьми у супроводі безпілотного літального апарату. Ймовірно, це було чергове підкріплення терористів, яке мало на меті порушити державний кордон України. Проте прикордонники за підтримки артилерії відкрили вогонь у відповідь та відбили напад бойовиків.

Популярні розділи та сервіси