Минув рік з моменту запеклих боїв за пункт пропуску «Ізварине», що в Луганській області. Контроль над ним мав забезпечити Росії можливість безперешкодного переміщення на допомогу сепаратистам людей, вантажів і техніки. Про тодішні події згадує начальник відділу прикордонної служби «Тополі» Харківського загону майор Євген Ущук. На той момент він обіймав посаду заступника начальника відділу «Краснодон».

До початку червня минулого року Краснодон уже покинули всі правоохоронці – міліція, СБУ. Ті, хто залишився, перейшли на бік сепаратистів. Українських силовиків у місті тоді представляли лише прикордонники.

– Напруження відчутно зростало – довкола будівлі нашого відділу, не ховаючись, стояли авто із озброєними людьми, на дахах розташувалися снайпери, – згадує Євген Ущук. – Дорога на Луганськ була вже декілька днів відрізана. Залишатися не було можливості. Тож прикордонники, зібравши всю техніку та озброєння, 4 червня вирушили до пункту пропуску «Ізварине», що за 15 кілометрів від міста.

Весь шлях колону чи то супроводжували чи конвоювали озброєні люди, але, на щастя, вогонь у спину не відкривали. Адже стріляти у тих, із ким ще нещодавно пліч-о-пліч охороняв порядок, навіть зрадникам досить непросто.

У пункті пропуску наші бійці відразу ж почали будувати оборону, паралельно здійснюючи прикордонний контроль. Потік біженців до Росії наростав – черги розтягувалися до 10–12 кілометрів.

Траплялися серед них і ті, хто перейшов на бік бандформувань. Це були члени банди Олександра Бєднова на прізвисько «Бетмен», який вирізнявся особливою жорстокістю до «інакомислячих». Багато хто з «перевертнів» носив чорну форму підрозділу СБУ «Альфа», користувався зброєю спецназу, приїжджав на авто Служби безпеки – саме ця банда брала участь у штурмі будівлі СБУ в Луганську.

Траплялися найманці в новенькій російській військовій формі. Вони погрожували хлопцям жорстокими розправами та пропонували високі посади в «ЛНР». Євген не приховує: деякі співслужбовці вагались, адже мали на Донбасі або в прикордонні Росії рідних. Але спокусі не піддалися і вже невдовзі переконалися в тому, що вчинили правильно.

Перший масований обстріл пункту пропуску почався 8 червня. Напередодні ввечері сепаратисти висунули ультиматум: до вечора залишити КПП, інакше усіх знищать. Виконувати вимоги терористів ніхто не збирався. Відбилися.

Минуло ще декілька днів… З початку облоги хлопці відчували гостру нестачу продовольства та води. Спершу допомагали місцеві мешканці – привозили картоплю, крупи та овочі. Дізнавшись про це, сепаратисти залякали їх, позбавивши прикордонників останньої допомоги.

 – Ніхто не хоче війни. Місцеві чекали, коли прийде українська армія, сподіваючись на швидке закінчення конфлікту. Адже на Донбасі армія вела активний наступ, і якби вдалося стримати російські війська на кордоні, то наші б оточили сепаратистів у Луганську дуже швидко. Багато хто за допомогу нам поплатився, – розповідає офіцер.

Розуміючи, що хлопці довго не протримаються, керівництво вдалося до хитрощів – під виглядом цивільних, військові з України заїжджали на територію РФ і звідти прямували до Ізвариного. Так декілька разів вдалося завезти провізію.

Минуло 16 діб... 20 червня запанувала зловісна тиша… Атака почалася о 9-й вечора… Наші хлопці часу не гаяли – серед прикордонників були ті, хто раніше проходив службу в десантних військах.

«Ох, і дали ж вони прикурити сепаратистам! Несамовиті абсолютно! Кулеметами бійці швидко прорідили лави бойовиків», – згадує Євген Михайлович.

Ворог тим часом використовував підствольні гранатомети, міномети та гармати. Серед прикордонників з’явилося п’ятеро «трьохсотих» – поранення були тяжкими, але, на щастя, не смертельними.

Тим часом було досягнуто домовленості про безпечний вихід наших бійців з пункту пропуску територією Росії.

У ніч з 20 на 21 червня, прикордонники, знищивши техніку та озброєння, покинули пункт пропуску. Вибралися вони назад в Україну аж у Міловому, що за дві сотні кілометрів звідти…

Після цього «Ізварине» декілька разів було під контролем то нашої сторони, то терористів. Від 7 серпня 2014-го там господарюють бойовики. Незабаром стали з’являтися повідомлення, що саме через нього проходять «гумконвої» з Росії.