Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
27.01.2017
a
a
a
Ірина Фріз: «НАТО бачить в Україні важливого партнера»

Нині усі військові експерти в один голос стверджують, що лише вступ до НАТО може гарантувати Україні мир і безпеку. Втім, для цього нашій державі необхідно буде пройти доволі тернистий шлях реформ і узгодження з країнами-членами Альянсу. Тож про перебіг і перспективи північноатлантичної інтеграції ми поспілкувалися з головою Постійної делегації Верховної Ради України в Парламентській асамблеї НАТО народним депутатом України Іриною Фріз.

 

 

 

 

 

– Ірино Василівно, очевидно, що сьогодні наших громадян більше цікавлять питання власного добробуту, боротьби з корупцією, комунальних тарифів, аніж вступ України до НАТО. Проте, якщо взяти соціологічні опитування, то видно, що за останні два роки кількість прихильників цієї стратегії значно зросла. Тож чи не варто владі, так би мовити, скористатися цією ситуацією і зробити більш рішучі дії на зближення з Альянсом?

– На мою думку, влада зараз демонструє наявність політичної волі для того, щоб зробити необхідні реформи в секторі безпеки і оборони. Зокрема, це спрямовано на те, щоб дійсно наблизити нашу інтеграцію, щоб вона була не лише декларативною, а й виконувала поставлені перед нами завдання, щоб так звана річна національна програма відповідала маркерам, за якими спостерігають наші партнери з Альянсу.

Стосовно того, що сьогодні соціально-економічні настрої превалюють над оборонними, то я можу лише нагадати Бонапарта, якого всі знають і цитують про те, що той хто не годує свою армію, буде годувати армію окупанта. І 2014 рік нам довів, що народ може спокійно жити мирним життям лише маючи сучасне військо і правоохоронну систему. Подивіться, скільки переселенців були змушені через втрату нашої обороноздатності кидати власні домівки, втрачати майно, гинути. І все це лише тому, що на безпеку та оборону держави свідомо не витрачалися необхідні кошти.

– Від початку російської агресії проти України Північноатлантичний Альянс почав дуже активно підтримувати нашу державу. Зокрема, на Уельському саміті 2014-го започатковано низку трастових фондів, а після Варшави взагалі ухвалено всеохоплюючий пакет допомоги. Скажіть, будь ласка, наскільки ефективно, на Вашу думку, наша держава використовує цю підтримку?

– Співпраця з трастовими фондами НАТО – це, передусім, можливість наблизити наш сектор безпеки й оборони до вимог, які існують в країнах Альянсу. І я переконана, що формат, запропонований зараз, дійсно є безпрецедентним. Після Варшавського саміту ще додатково було створено вісім трастових фондів. Там є чотири магістральні напрямки, 13 підмагістральних. Тобто вони пропонують свій досвід, знання й технології для того, щоб ми мали можливість якісно реформувати свої сили безпеки і оборони. Слід розуміти, що дані трастові фонди − це не спроба НАТО за власний кошт реформувати наші Збройні Сили. Трастові фонди – це знання, які натівці дають через своїх інструкторів, через свої програми, які ми можемо адаптувати до наших потреб і наших загроз і відповідним чином наблизити сумісність наших Збройних Сил і сил Альянсу.

– Чи не спадає Вам на думку, що, запроваджуючи подібні механізми, НАТО намагається дистанціюватися від діалогу про вступ України до своїх лав? Чи не є це, так би мовити, певним пряником, аби ми не підіймали цього питання?

– Категорично не погоджуюся з цією тезою! Запевняю Вас, що НАТО бачить в Україні важливого партнера, тому що ми довели: за наявної підтримки здатні дієво оборонятися. Успішно стримуючи вже третій рік поспіль одну з найбільших армій на континенті, ми здобули величезний досвід і готові цим досвідом ділитися.

– Торік у листопаді Парламентська асамблея НАТО визнала російську агресію проти України. Це політичне рішення матиме для нас якісь наслідки чи вони будуть більш іміджевими?

– Ця резолюція має достатньо велику вагу, адже Російська Федерація постійно через усі канали своїх комунікацій намагається представити ситуацію на сході України виключно як громадянський конфлікт. Натомість документ, прийнятий Парламентською асамблеєю НАТО в Стамбулі, засвідчив, що це не Україна воює в середині себе, що це не громадянський конфлікт, а конфлікт Росії й України, і саме Росія там закріплена як агресор, регулярні частини якої беруть участь у конфлікті на сході нашої держави. Тому, я вважаю, що це не лише політична декларація. Це те, що в принципі формує визначення Росії як країни-агресора №1 у світі.

– Незважаючи на широку підтримку, на Заході все ще є чимало скептиків наших інтеграційних амбіцій. До таких країн належить й Італія, представник якої нещодавно очолив Парламентську асамблею НАТО. Які настрої Ви відчули під час зустрічі з новим Президентом асамблеї?

– Я можу зазначити, що Парламентська асамблея НАТО – це, здається, перша міжнародна інституція, яка припинила свою співпрацю з Росією. Більш того, на комітетах організації й досі ніхто не підіймає питання про повернення російської делегації до цього товариства. Що стосується новообраного президента Парламентської асамблеї Паоло Аллі, то тут я можу зазначити, що цей італійський політик особисто був на українському Донбасі й на власні очі бачив справжнє обличчя «руського міра». І я переконана, що допоки не буде звільнено Крим, допоки не буде відновлено територіальну цілісність України, Парламентська асамблея НАТО не розглядатиме можливості будь-якої співпраці з Росією.

– Питання реформування сектору безпеки не завжди пов’язане з фінансуванням чи матеріальною складовою. Це ще й запровадження певних процедур, правил і стандартів. На Вашу думку, наскільки Україна просунулася в питаннях уніфікації з країнами НАТО?

– У нас є достатньо амбітне завдання – до 2020 року провести реформу Збройних Сил України і всього сектору безпеки й оборони. Наскільки я володію інформацією, то торік ми виконали все, що ставили собі в якості завдань або цілей. Що стосується подальших маркерів, то ми маємо рухатися згідно з Річною національною програмою співробітництва Україна – НАТО. Її положення фактично є дорожньою мапою для реформування усього нашого сектору безпеки й оборони і наближення до стандартів та критеріїв НАТО.