Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
10.02.2017
a
a
a
Чарівна мужність

Зона проведення АТО. Тут реалії війни зруйнували всі стереотипи про жінку як особистість, котра передусім присвячує себе вихованню дітей та створенню домашнього затишку. Дедалі частіше тут можна помітити представниць чарівної статі у незвичній іпостасі воїна.

Нахабство і цинізм окупантів, щоденні зведення про втрати серед воїнства й мирного населення змінили духовний світ українок. Відмовившись від високих підборів, веселих вечірок та затишку мирного дня, вони нарівні з чоловіками стали боронити від нападників рідну землю. Найтендітніші постаті у військових одностроях, з притаманною усмішкою на обличчі та із зброєю в руках, їх ми ледве не щодня бачимо на телеекрані, захоплюючись нашим жіноцтвом.

 

…Старший сержант Вікторія Назарова. Вона, як ніхто інший, знає що таке одночасно втратити все надбане роками. Родом із міста Амвросіївка, що на Донеччині, перед нею несподівано постав вибір: зрадити Присязі чи вийти з оточення і продовжити службу в строю «зелених кашкетів». Не злякавшись труднощів і погроз із боку місцевих сепаратистів, дівчина вирішила залишитися вірною своїм переконанням і разом із батьком вийшла з окупованої бойовиками території.

Весна 2014 року, зізнається Вікторія, назавжди вкарбувалася у її пам’яті. Блокування пункту пропуску «Успенка», масові заворушення прихильників «руського міра», початок бойових дій, і найстрашніше – зрада тих, з ким ще вчора стояла пліч-о-пліч, виконуючи службові обов’язки. Усе це багато в чому змінило її бачення життєвих цінностей.

Позаду залишилися пекучі спогади про ворожі обстріли з мінометів і реактивних систем «Град», поранення і втрати побратимів. Зараз серце дівчини-воїна тривожить лише одна думка – про рідних, які так і залишилися на окупованій ворогом території. У розмові зізнається, що їй так не вистачає підтримки та доброго слова близьких. Сама ж Вікторія наразі проходить службу у Чернівецькому загоні. Аби швидше адаптуватися до мирного  життя, попросилася на автомобільний пункт пропуску «Мамалига» і до вже звичної їй справи – паспортного контролю. Мирної метушні перепускного пункту їй так не вистачало на обпаленому війною Донбасі.

Старшина Тетяна Ломакіна – мужній воїн і одночасно мати. Розумна та вольова жінка, вона не тільки не занепала духом у перші дні запеклого протистояння «зелених кашкетів» з бойовиками, а й героїчно допомагала бойовим побратимам. Майже дев’ять років Тетяна ділить із охоронцями державного рубежу спільні радощі та негаразди.

– Не було ще такого дня, – каже вона, – щоб я пошкодувала про вибір професії військового.

Нищівні обстріли бойовиками пункту пропуску «Новоазовськ» старшина Ломакіна згадує з сумом на обличчі. Споглядати те, що до цього доводилося бачити тільки у кінофільмах про війну, самостійно надавати медичну допомогу та витягувати із смертельного виру поранених – справа далеко не з легких навіть для чоловіків.

Не втрачаючи віри у краще, Тетяна нині продовжує службу у ВПС «Маріуполь». Здійснюючи паспортний контроль, вона успішно освоїла новий для неї професійний напрямок – морську ділянку українського кордону.

Радісною подією закінчився для неї минулий рік. Президент України Петро Порошенко серед кращих звитяжців у зелених беретах вручив старшині Тетяні Ломакіній державну нагороду – медаль «За військову службу Україні».

Молодший сержант Світлана Серокурова за фахом медик. У строю «зелених кашкетів» не так давно. Жителька прифронтового Маріуполя, вона не змогла лишатися осторонь, коли ворог намагається знівечити її мрії про життя без «старшого брата». Ось із минулого року  Світлана служить фельдшером у Донецькому прикордонному загоні. Служба вартових рубежу припала їй до вподоби, адже тут як ніде відчуваєш себе на передньому краї Вітчизни.

…«У війни не жіноче обличчя» – стверджується в романі Світлани Алексієвич, де розповідається, як у нелюдських умовах жінки змушені були брати зброю в руки та воювати з окупантами. Нині, в час проведення АТО на сході країни, дійсність руйнує усі стереотипи про слабку стать – війна може мати і жіноче обличчя.                            