Автомат, камуфляж і... макіяж

НАЗАД
03 квiтня 2016 14:52

Сьогодні представниці прекрасної статі все частіше демонструють високий рівень професійної майстерності та результативність у суто чоловічих сферах, зокрема – у справі захисту Батьківщини. Для прикордонного колективу жінка як спеціаліст екстракласу, а нерідко й хоробрий побратим, на якого можна покластися – далеко не новина. Дівчат у нас можна побачити скрізь – від нульових КПВВ у зоні АТО до керівних кабінетів Адміністрації Держприкордонслужби. Їм, прекрасним, тендітним, жіночним, талановитим і хоробрим, присвячується ця стаття.

Привілеїв не вимагають

Патріотизм українок, прагнення до свободи та цінностей цивілізованого суспільства не дозволили їм залишитися осторонь під час Революції гідності. Багато жінок допомагали у приготуванні їжі, надавали медичну допомогу, а з початком АТО на Донбасі продовжили волонтерську роботу з бойовими підрозділами. Однак, без перебільшення, унікальним явищем для сучасного світу стала 39-та жіноча сотня самооборони Майдану. Її представниці не обмежилися допомогою та підтримкою, а безстрашно зайняли місце в бойових порядках. Там вони по-справжньому відчули на собі жахіття масового смертоносного зіткнення, запал бою і біль втрати побратимів, який не згасає з часом. На жаль, не всі дівчата залишилися живими, але багато з них з початком бойових дій одразу ж подалися на Схід у складі перших добровольчих батальйонів. Зараз вони продовжують на рівні з чоловіками нести непросту бойову службу, воюють на передовій і допомагають нашим військовим у тилу, відіграють свою, надзвичайно важливу роль в українському суспільстві.

– Як показала практика співпраці з різноманітними державними установами, те, що відбувається сьогодні в українській армії з жінками, – купа системних закономірностей, – розповідає сотник 39 жіночої сотні самооборони Майдану Анна Коваленко. – Залишається поділ на «чоловічі» та «жіночі» професії, неадекватне ставлення до наших реальних можливостей. Ми не вимагаємо для себе якихось привілеїв, а лише просимо рівно оцінювати можливості.

– На жаль, в армії й досі слабо розвинуто питання служби жінок. Можна навіть говорити про певну дискримінацію за гендерною ознакою. У добровольчих батальйонах все набагато простіше, – розповідає учасниця АТО лейтенант міліції Аміна Окуєва. – Особисто я спочатку рахувалася лікарем. У добровольчому батальйоні була записана старшим інспектором. Це дещо розширювало мої функції.

Під «розширенням функцій» у даному випадку слід розуміти застосування всіх видів зброї, включаючи автоматичний гранатомет і міномет, командування розвідувальними групами при виході у тил ворога та багато іншого, що довелося робити «старшому інспектору, лікарю» Аміні. Значно важче дівчатам, які в більшості українських військових формувань де-юре виконують функції начальника лазні чи кухаря, а фактично – воюють на передовій. Невирішеними залишаються питання починаючи від елементарних проблем із закріпленням зброї і закінчуючи тим, що після виконання реальних бойових завдань вони мають юридичні труднощі з оформленням статусу учасника бойових дій.

Юна і безстрашна

Проте прямуючи назустріч смертельній небезпеці, хоробрі українки думають зовсім не про юридичне становище, статус у суспільстві чи якісь інші умовності. Вони роблять це тому, що просто не можуть по-іншому. «Коли вперше вийшла з українським прапорцем і зустріла в нашому містечку вояків – відчула, що їм ця підтримка у проросійськи налаштованому Донбасі дуже потрібна. Нічого більшого, ніж посмішки твоїх захисників не треба. Хоча ні – треба: миру і щоби всі ви повернулися додому живими», – розповіла військовому кореспонденту школярка Євдокія Кулініч. Дівчина чотири місяці щодня виходила на дорогу з українською символікою, проводжаючи колони бойової техніки, пригощала воїнів маминою випічкою, дарувала власноруч сплетені браслети, розраджувала добрим словом. Її не зупинили часті обстріли, зимові вітри, втома, постійна агресія сусідів-сепаратистів і, зрештою, куля ворожої диверсійної групи, що пролетіла зовсім поруч. Вдячні військові 92-ої бригади ЗСУ назвали на честь школярки танк. Проте ситуація у «прифронтових» районах Луганщини з кожним днем ставала небезпечнішою, тож друзі, і передусім військові, переконали школярку продовжити навчання у Київській області. Тепер вона займається волонтерською діяльністю, підтримує поранених і планує стати військовим психологом. Юна Євдокія давно збагнула дорослу істину, тож пояснює свою позицію скромно та просто: «Страшний не той, кого всі бояться, а той, хто сам нічого не боїться».

Позиція відомства

Вартові рубежів давно помітили, що представниці прекрасної половини людства на службі старанніші, дисциплінованіші, акуратніші, їм легше дається робота, пов’язана з документообігом, запам’ятовуванням великих обсягів інформації. Однак і дівчина з автоматом у складі прикордонного патруля на «зеленій» ділянці кордону вже декілька років тому не викликала особливого подиву.

Що ж відбулося у прикордонному відомстві з початком бойових дій на Донбасі? Насамперед жінкам, які несуть службу у Донецькому та Луганському загонах, дали можливість перевестися на більш безпечні ділянки кордону. Окрім того, як це передбачено чинним законодавством, жінкам-військовослужбовцям, які мають дітей віком до 16 років, було доведено їхнє право звільнитися зі служби, якщо вони, звичайно, висловлять таке бажання. Та прикордонниці виявилися не з тих, хто кидає побратимів у скрутний момент, тому кадрового відтоку не відбулося. Більше того, деякі дівчата виявили бажання проходити службу безпосередньо в зоні бойових дій. На сьогодні це вже факт: вони попрямували назустріч небезпеці і проявили себе гідно. Представниць прекрасної статі прикордонники не стали призначати на посади начальників лазні чи інші традиційно жіночі небойові «ролі», а відразу ж оформили відповідно до завдань, які вони реально виконували. Як виявилося, недаремно.

На передовій

Старший прапорщик Ірина Крайнова вже більше року служить у зоні бойових дій. Відносно мирна посада в діловодстві спочатку не обіцяла гострих відчуттів, але люди показують себе по-справжньому саме в екстремальних ситуаціях. 10 лютого 2015 року під час обстрілу з РСЗВ «Смерч» Краматорська Ірина Вікторівна була на своєму робочому місці – в кабінеті. Вікна виходять просто у двір, куди, власне, й влучила більшість снарядів. Коли осколки перших бойових елементів глибоко застрягли у стелі та стінах, а на спину посипалося бите скло – жінка не розгубилася. Діяла чітко і холоднокровно. Закривши в сейфі документи з обмеженим доступом, вона забігла в сусідню кімнату,  одягнула бронежилет-розгрузку з боєзапасом, схопила автомат і каску та помчала на місце збору. Про готовність до бою доповіла однією з перших.

Нині вже молодший лейтенант Світлана Савчук довго переконувала керівництво Львівського загону відправити її для виконання бойових завдань у зону АТО. Дівчина хотіла захищати Україну зі зброєю в руках нарівні з чоловіками. Тепер їй таки нерідко доводиться бувати на небезпечному «нулі», але в рамках завдань протидії інформаційній агресії ворога. Дізнавшись, що Світлана має вищу філологічну освіту, пише вірші і непогано справляється з творчими завданнями, керівництво Донецького загону доручило їй обій­няти посаду прес-секретаря. Результати перевершили сподівання. Світлана вже більше року успішно очолює виїзди творчих груп українських і зарубіжних телеканалів на передову, висвітлює роботу контрольних пунктів в’їзду-виїзду, надає місцевому населенню роз’яснення щодо порядку перетинання лінії розмежування тощо. Керівництво належно оцінило старання та відвагу дівчини, тож восени минулого року вона отримала перше офіцерське звання.

Старший сержант Вікторія Назарова на момент початку війни проходила службу в Іловайську. Після перших блокувань пункту пропуску та провокацій проросійських сепаратистів вона не залишила товаришів. Доля кинула дівчину з вогню у полум’я, і подальша служба у пункті пропуску «Успенка» виявилася ще небезпечнішою.

– Ось там було вже страшно, – розповідає Вікторія. – Обстріли з градів, мінометів і стрілецької зброї. Бувало, що від влучань артилерії зносило намети. Але всі були однією великою родиною. І добре, і погане – ми усе переживали разом. Стосовно дівчат – ми готували їсти, підтримували хлопців. Там я зустріла свого коханого чоловіка, якого обожнюю понад усе на світі.

Друге липня 2014 року старшина Тетяна Ломакіна зустріла в кабіні паспортного контролю пункту пропуску «Новоазовськ». Прицільний мінометний обстріл захопив вартових рубежу зненацька. Жінка саме почала оформляти документи пасажирів автобуса, який рухався з Росії в Молдову. Незва­жаючи на смертельну небезпеку, Тетяна кинулася до транспорту повернути документи і вжити заходів щодо евакуації цивільних. Старшина ледь встигла передати паспорти водію автобуса, коли переляканий керманич фури, яка стояла поруч, крикнув, що поранено двох прикордонників, і вказав місце. Обстріл продовжувався, усе живе до того часу заховалося в укриття. По напрямку жінка зрозуміла, що мова йде про вартових шлагбауму. Щоби швидше добігти до побратимів, вона під мінометним вогнем зняла важкі бронежилет і каску та кинулася на допомогу. Одного з поранених, на жаль, врятувати було неможливо. Осколок пробив грудну клітку та влучив у серце. Інший прикордонник вижив завдяки відвазі Тані. Жінка без будь-якого захисту, серед вибухів і загальної паніки, своєчасно надала першу медичну допомогу. Її найвища нагорода – врятоване життя товариша.

Леді-командири

Багато в кого й досі стискається серце, коли бачить жінку зі зброєю в руках. Проте надання представницям прекрасної статі права захищати Батьківщину не суперечить українській історії й традиціям. Серед поховань скіфських жінок окрім люстерок і прикрас нерідко знаходили стріли й дротики. Коли вимагав час, українки без вагань бралися за зброю. Олена Степанів, командир жіночої чоти січових стрільців, стала першою у світі жінкою, офіційно зарахованою на військову службу в офіцерському званні. Сучасні представниці прекрасної половини людства, які пов’язали свою долю з охороною державного рубежу, переконливо доводять: вони уміють бути не лише старанними виконавцями і відмінними професіоналами, а й хорошими організаторами. Жінки вдало справляються з управлінською роботою високої складності, керують військовими колективами.

Директор Департаменту персоналу Адміністрації Держ­прикордонслужби полковник Олена Волобуєва успішно керує одним із ключових на сьогодні напрямком діяльності відомства. Вона, як справжній командир, вміє за потреби виявити необхідну жорсткість і наполегливість. Але витончений діловий стиль, жіночий чи швидше просто людський підхід до питань роботи з особовим складом тільки допомагає, більш того – він необхідний, особливо під час війни.

Майор Лілія Бакунчик та підполковники Лариса Білик, Світлана Ющенко, Ірина Шумська протягом багатьох років успішно очолювали відділи прикордонної служби в різних підрозділах ОКПП «Київ», доки їх не перевели на підвищення в ході просування по службі. Підполковник Ірина Шумська нині заступник начальника Головного центру зв’язку, автоматизації та захисту інформації з персоналу. Підполковник Оксана Сінькевич в ОКПП «Київ» досить довго очолювала підрозділ, який відповідав за інтенсивний і непростий напрямок роботи – дізнання, адміністративне провадження, реадмісію та видворення. Зараз вона продовжує займатися питаннями адміністративного провадження в Адміністрації Держприкордонслужби.

Молоді та мотивовані

Пілотний проект «Нова ідеологія КПВВ» передбачає залучення до служби у зоні АТО цивільної молоді з Донеччини та Луганщини. Вони не з чуток знають, що таке війна, і розуміють, з чим їм доведеться зіткнутися в процесі служби. Зберігши патріотичну позицію, незважаючи на часто ворожу оцінку місцевого населення, посилену увагу до себе та загрозу рідним і близьким, вони з чіткою мотивацією й бажанням стали на захист України. Керівництво відомства не здивувалося, коли виявилося, що близько половини новобранців, які відгукнулися на пропозицію, – дівчата. Наші кореспонденти мали можливість поспілкуватися з ними в Навчальному центрі Держприкордонслужби незадовго до випуску.

– Я бачила, бойові дії, які у нас відбуваються, і наскільки це страшно. Багато людей залишаються без роботи, без даху над головою – пояснює свою позицію Леся, учасниця проекту. – Прийшла захищати Батьківщину, виконувати свій громадянський обов’язок. На жаль, багато чоловіків не хочуть цього робити, а нашим військовим необхідно допомагати.

– Прикордонник перший зустрічає та останній проводжає. Ми з самого початку знали, на що йдемо, морально готувалися. Шляху назад немає, лише – вперед, – ділиться враженнями Марія, художниця в цивільному житті. – Нас готують до війни. Багато уваги приділяється роботі зі зброєю, діям в екстремальних ситуаціях, а також тактичній медицині.

– Навантаження хороше, – розповідає Юля, спортсменка. – Долаємо його, хоча і важко, коли весь день проводиш на полігоні, повертаєшся в розташування і тут теж є багато питань. Дівчата втомлюються, іноді можуть заснути до відбою, але до всього звикаємо, з усім справляємося.

– Серед дівчат, які прийшли з Донбасу, мотивація переважно – бути готовим до захисту своїх рідних, близьких, почуття любові до своєї країни, – характеризує курсантів психолог Навчального центру Держприкордонслужби Оксана Штейгервальд. – Вони хочуть бути громадянами України та в повній мірі відчувати себе професіоналами.

Учасники пілотного проекту «Нова ідеологія КПВВ» вже декілька місяців несуть службу в зоні бойових дій на лінії розмежування. Вони сповна відчули на собі холод, втому, нервове навантаження, необхідність тримати зброю на відстані руки і, водночас, пильно та професійно виконувати свої обов’язки. Ніхто з дівчат не попросив про переведення до більш безпечного місця, не прийшов до командира зі сльозами та не підвів побратимів.

Серед вартових рубежів жінки мають авторитет, заслужений роками виснажливої і часто небезпечної роботи. Вони вміють бути професіоналами на робочому місці, чітко і холоднокровно діяти в екстремальних ситуаціях і одночасно залишатися ніжними та милими вдома, зі своїми рідними, близькими, коханими. Можна було б довго обговорювати роль жінки у суспільстві та на військовій службі, але замість цього ми просто скажемо представницям прекрасної статі, які служать і працюють поруч із нами: «Спасибі за те, що ви у нас є!». 

Популярні розділи та сервіси