Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
07.07.2016
a
a
a
Колісниченко Євген Анатолійович

старший матрос Колісниченко Євген Анатолійович

Контролер комендантського відділення відділу організації повсякденної діяльності штабу 1 загону морської охорони Південного регіонального управління Державної прикордонної служби України

Дата народження: 18.04.1988.

Дата та місце загибелі: 07.08.2014., під час обстрілу колони

Його ім’я носитимуть катер і вулиця

Темні хвилі Дністровського лиману ледь схлипували відлунням людського плачу. Навіть такі зазвичай галасливі чайки, посівши на воду, понурили голови у пронизливій тиші. Овідіополь прощався з одним зі своїх синів – ховали загиблого в АТО Євгена Колісниченка.

Автор: Наталя Гуменюк

У червні цього року, коли загроза зі Сходу країни наростала, від Одеського загону Морської охорони було сформовано спеціальний підрозділ для посилення захисту українсько­російського кордону. До складу підрозділу увійшли відповідальні, свідомі, добросовісні, справжні моряки-­прикордонники. Саме таким і був старший матрос Колісниченко.

Майже п’ять років тому після закінчення Овідіопольського аграрного профтехучилища, а потім – Білгород-­Дністровського морського рибопромислового технікуму Євген Колісниченко зробив ще один свідомий крок до юнацької мрії про море – пішов на службу за контрактом у Одеський загін Морської охорони.

З дитинства його душа лежала до техніки. Все, що потребувало ремонту, довірялося Женіним умілим рукам і за його майстерним велінням починало злагоджено працювати. Вправний механік на морі – запорука безпеки походу. В загоні йому довірили проявити себе одразу на кораблі «Поділля». Той, хто так вирішив – не помилився. Євген з готовністю виконував накази, не боявся навантажень, адже коли справа до душі, то й робота – не робота, а захоплення. А те, що справа до душі ні в кого не викликало сумнівів. «Це – моє!», – радісно говорив він удома, розповідаючи про виходи в море та товаришів по службі.

За три роки, коли закінчився перший контракт, абсолютно логічним для Жені та рідних стало його продовження. Після служби старший моторист поспішав додому, де на нього вже чекала молода дружина Ольга. Бажання стати надійною опорою для сім’ї підштовхнуло Євгена на рішення перевестися в комендантське відділення берегового підрозділу, що передбачало можливість кар’єрного росту. Черговий штабу Євген Колісніченко завжди підтягнутий та охайний зустрічав колег і відвідувачів управління загону привітною посмішкою, ввічливим вітанням… Це було більше двох місяців тому – за мірками сучасних подій – дуже давно...

Сьогодні перед в’їздом в розташування морського загону, там де великий плакат: «Безпека кордону – могутність держави», – державний прапор, живі квіти, лампадки. Це на пам’ять про Женю – єдиного з одеських моряків, хто не повернувся з боїв на суші.

Біля військової каплички лунають спогади. Євген запам’ятався колегам легкою вдачею, веселим характером і незмінною посмішкою на обличчі. Це дуже гарна риса, колективу складно, якщо у ньому подібної людини немає.

Поступово чоловіки затихають, у споминах поринаючи вже у те, що судилося пережити на Сході. Того вечора вони почали виходити з оточення вглиб території України.

Спочатку йшло понад триста машин, пов­ністю заповнених людьми. Згодом більше чверті з них були підбиті. Тих, хто там їхав, підбирав уцілілий транспорт. Щоб не втрачати часу, машини постійно рухалися, а хлопці бігли поруч, тримаючись за борти. В разі небезпеки вони одразу залягали.

Так пройшла ціла ніч. Вранці здавалося це пекло закінчилося, пройшли Степанівку. Хтось скинув каску, хтось навіть розстебнув бронежилета і тут – мінометний вогонь... Женя загинув буквально на останніх метрах проривного маршу, отримав осколок у голову...

Коли звістка про загибель Євгена дісталася загону, на всіх бойових одиницях було приспущено прапори. Товариші по службі одразу відгукнулися на страшну звістку, допомогли родині Жені.

– Прекрасний матрос, надійний товариш, – ділиться командир загону капітан 1 рангу Дмитро Дуков. – Хочемо, щоб про нього знали й ті, хто прийде нам на зміну. Тому ми виходимо з клопотанням на Президента України про присвоєння імені Євгена Колісниченка одному із наших катерів. А Овідіопольському району запропонуємо взяти над катером шефство, з тим щоб місцеві хлопці могли на ньому проходити службу.

Батьки із повагою ставилися до життєвого вибору Євгена, до його добровільного рішення про відрядження в зону АТО. Мати – Олена Альбертівна – вкотре витирає сльози, зітхає з болем, але збирається із силами й розповідає:

– Життя для нас розділилося на «до» і «після». І я не знаю, що було б зі мною і моїми рідними, якби не підтримка часто зовсім незнайомих людей. Наша сім’я щиро вдячна всім морякам­прикордонникам Одеського загону за допомогу, за моральну підтримку, за вшанування пам’яті мого сина, який всього себе без залишку віддавав службі і загинув, захищаючи Батьківщину.

Овідіопольською районною радою вже розпочато роботу, щоб надати вулиці Дзержинського в Овідіополі, де жив загиблий воїн, нове ім’я – Євгена Колісниченка.