Ви можете підписатись на поштову розсилку новин або іншої цікавої та корисної інформації
Захисний код*:
відписатись
06.07.2016
a
a
a
Діхтієвський Віктор Миколайович

старший прапорщик Діхтієвський Віктор Миколайович

Старший спеціаліст СПЗ поста спеціального зв'язку центру спеціального і документального зв'язку опорного вузла зв'язку Південного регіонального управління  Державної прикордонної служби України

Дата народження: 06.08.1966.

Дата та місце загибелі: 07.08.2014., під час обстрілу колони

Героям АТО присвячується...

Днями Одеса зустрічала прикордонників, які повернулися додому після виконання протягом двох місяців бойових завдань у зоні АТО. Відрядженим туди захисникам південних кордонів довелося діяти на ділянці, яку народ уже встиг «охрестити» як «Довжанський котел». На героїв антитерористичного фронту із нетерпінням чекали не тільки їхні рідні, начальники та колеги, але й декілька сотень жителів міста. Зі сльозами на очах, люди вручали прикордонникам квіти, цілували їх, аплодували та скандували «Молодці!» «Герої!», «Дякуємо!», «Слава прикордонникам!», «Слава Україні!». Але, на жаль, невимовна радість була затьмарена горем непоправної втрати. До рідних домівок дісталися не всі. Наступного після зустрічі дня в останню путь проводжали загиблих. Про те, яких синів втратила одеська земля, наступна розповідь…

У пам’яті
залишиться надійність

Цинізм війни – старшого прапорщика Віктора Діхтієвського вирвано із життя у сорок восьмий день народження. Уже при виході з оточення, його догнали декілька осколків. І хоча посильну допомогу лікар та колеги надали, проте рани були, що називається, несумісними з життям… Віктор помер буквально на руках у бойових товаришів.

Автор: Олександр ЯКОВЕНКО

Коли довелося захищати континентальну Україну після анексії Криму, Віктор не вагаючись виявив бажання увійти до складу підрозділу, що перекривав Чонгар. Згодом так само, не вагаючись, вирішив не залишати мотоманеврену групу, у складі якої відправився на Схід боронити українсько­російський кордон.

Він беріг не тільки свою країну, він беріг і свою сім`ю. Тому про те, що насправді коїлося навколо рідні від нього не чули.

– Він нас із мамою завжди підбадьорював, не розповідав, як там насправді важко та моторошно. Коли дзвонив питав лише, як наші справи, про себе казав, що все в них тихо й добре. В останні дні взагалі був веселим і розповідав, що у них з колегами вже «валізний настрій», збирався додому… – розповідає донька загиблого Настя. – Коли ж у слухавці було чутно залпи та вибухи, батько завжди казав, ніби, це не в них, а десь далеко.

Діхтієвського любили. Від рядового до генерала. Насамперед – за надійність. Усе що належить по службі робив так, що на нього рівнялися не лише молодші, а й його ровесники. Міг серед ночі піднятися і стрімголов помчатися на допомогу другові.

Віктор поважав усякий спорт, утім справжнім захопленням був велосипед. На службу він прямував виключно на своєму «двоколісному другові», і вправлявся з ним найліпшим чином.

Кілька років тому багато хто з одеських прикордонників, обзавівся таким транспортом і якщо потрібна була якась порада чи то допомога – прямували відразу до Діхтієвського, який терпляче пояснював, показував на практиці, як треба поратися з «вєліком». Всі механізми, деталі та їх функції Вітя настільки добре знав, що й насправді здавалося нібито він не тільки професійний зв’язківець, а й професійний велоспортсмен. Про нього так і казали: «Професіонал у всьому».

Це обивателі, дивлячись на велосипедиста кажуть: немов зад їде, а ноги йдуть, але велосипед – це окрема філософія. Велосипед – це дорога, путь. А дорога – це завжди свобода, воля. Прямуючи будь­якою місцевістю, допоки сидиш на велосипеді, ти завжди є вільним від будь­-яких поганих думок, від життєвих проблем, усіляких негараздів. І на ньому ти можеш здолати таку далечінь, яка пішки буде точно не під силу.

Віктор Діхтієвський вірив: будь-­яка людина здатна «гори звернути», треба лише щиро цього прагнути. І допомагав повірити у це іншим. Він вражав своєю скромністю, але водночас і якоюсь глибинною філософією.  Філософією, про яку кажуть – справжня. І загинув також як справжній герой.

Кажуть, Господь першими забирає кращих. Напевне, у Бога до Віктора з’явилася якась невідкладна справа, тому й покликав його на небеса… Але й у земному житті Віктор назавжди  залишиться з нами, у наших душах і серцях.

30 років віддав він прикордонній службі. Великої кар’єри не зробив і тим не менш, пам’ять по собі залишив солідну. На його похороні сліз в Одеському прикордонному загоні не ховали ані жінки, ані чоловіки, незалежно від їхніх звань і посад. Адже був не лише першокласним майстром своєї справи – зв’язківцем, а ще й люблячим батьком та вкрай надійним другом. Прекрасною людиною був!

Прощавай, Вітю!