Воскодави – мальовниче село на Рівненщині. Край працьовитих, добрих та чуйних людей. Тут виховують мужніх чоловіків і справжніх патріотів.

Такими були Петро Осадчук, Борис Твердюк та Андрій Химич. Всі вони поклали життя за незалежність України у війні з російською агресією. Днями пам’ять Героїв увічнили меморіальними дошками на стінах їхньої рідної школи. Вшанувати Героїв прийшли усім селом. Долучилися до відкриття пам’ятної стели й прикордонники.

Петро Осадчук був кулеметником Донецького прикордонного загону. Хлопець з 2014 року мріяв про військову службу. В армію не потрапив через дитячу травму. Тоді вирішив працювати над собою. Таємно від мами він ходив на полігон та вчився стріляти. З початком повномасштабного вторгнення Петро пішов в ТРО. Ставив барикади, копав окопи, хотів отримати зброю й піти воювати. Патріотично налаштований молодик невпинно оббивав пороги військкомату, за кілька місяців таки домігся свого, йому вручили повістку. Служити пішов до Донецького прикордонного загону. Згодом у його складі вирушив на схід. Виконував бойові завдання в Соледарі. Оборону позицій тримав до останнього. Зі спогадів побратимів проявив себе як відважний воїн. Без остраху йшов у бій, прикривав товаришів, допомагав пораненим.

9 січня 2023 року життя військового обірвалося. При виході з міста прикордонний підрозділ потрапив під мінометний обстріл. Від отриманих травм Петро загинув на місці.

В той день мама допізна чекала звістки від сина та телефон мовчав. За кілька днів їй сповістили страшну звістку. До останнього пані Валентина не вірила, що втратила свою кровиночку. Тіло Петра евакуювали лише через місяць. Жінка не могла повірити у своє горе. Каже, спочатку лише плакала. Та так, що від власних сліз світу Божого не бачила. З часом сльози перетворилися у злість та шалене бажання помститися.

«Разом із сином окупанти забрали моє життя. Зараз на світі мене тримає лише помста. Скільки буду жити, стільки і мститимуся за свою кровиночку. Син мені казав: «Хто, як не я», а тепер хто, як не я за нього помститься. В мене серце і душа плаче за кожним нашим воїном. Я щодня молю Господа, щоб дав нам перемогу, а за нею мир. Бо без перемоги миру не буде. Я покладу усі свої сили на те, щоб її скоріше наблизити», – каже пані Валентина.

Жінка активно допомагає прикордонникам FPV-дронами. Вона робить усе для того, щоб загиблих захисників і захисниць було менше. Для Гощанської громади Валентина Леонідівна придбала мікроавтобус. Каже, подарувала, щоб слугував на користь дітям з ліцею, родин загиблих та, в першу чергу, для всіх захисників і захисниць, які зараз воюють. Подяку жінці висловив голова селищної ради Микола Панчук.

«Незламний дух пані Валентини не поступається подвигом її героїчного сина, який пожертвував своїм життям заради незалежності України. Від усіх людей, які проживають у громаді, висловлюю вдячність за те, що своїм прикладом вона показує усім нам як потрібно жити, не здаватися і допомагати», – зазначив Микола Панчук.

Прикордонники також подякували жінці за неоціненний вклад у відновлення обороноздатності Донецького прикордонного загону. Наказом Адміністрації Держприкордонслужби України пані Валентину Осадчук нагородили медаллю «За сприяння в охороні державного кордону». Крім цього, маму загиблого героя удостоїли відзнакою «1 прикордонний загін».

«Від імені усього особового складу хочу подякувати пані Валентині за допомогу, яку вона надає Донецькому прикордонному загону. Зараз наші хлопці виконують священний обов’язок по охороні Батьківщини, завдяки цій допомозі ми били, б’ємо і будемо бити ворога. Ми сумуємо за кожним нашим загиблим побратимом і за всіма, хто поклав життя у цій страшній війні. Схиляємо голови перед їхньою мужністю і відвагою. Можу впевнено стверджувати, що ми за них помстимося та зробимо все, щоб наше підростаюче молоде покоління росло в сильній незалежній державі, у нашій вільній від окупанта Україні», – зазначив заступник начальника Донецького прикордонного загону Юрій Швед.