Бойові стрибки з парашутом, стратегічна розвідка та запекла боротьба з окупантами за рідний Маріуполь.

Протягом 5 років Денис крокував фронтовими стежками Водяного, Новоазовська, Талаківки, Павлополя, Горлівки. До повномасштабного вторгнення він був морським піхотинцем. Підписав контракт, щоб боронити своє, пройшов підготовку і відправився воювати. В 2021 році звільнився. Хотів спробувати себе у цивільному житті та ранок 24 лютого 2022 року вніс свої корективи. В той день Денис з родиною був в Маріуполі. О 5 ранку йому зателефонували колишні товариші по службі та сказали терміново евакуювати сім'ю. За годину в місті пролунали перші вибухи.

«В мене дружина і двоє дітей. Намагався вивезти їх. Поїхав в бік Мелітополя, там є населений пункт Мангуш. Спробував, але там вже наносили удари по цивільних, які виїжджали через блокпост. Я бачив як люди почали випадати з машин від вибухової хвилі, тому довелося звернути та виїхати в сторону Оріхова», - згадує Денис.

Інформація про пересування ворожих військ надходила від колишніх товаришів по службі з блискавичною швидкістю. Спочатку повідомили, що загарбники прорвалися з Криму і пішли на Каховку. Потім про бої в Олешківських пісках. В Запоріжжі також було небезпечно. Денис вирішив відвезти сім'ю до рідні в Одесу.

«Їхали кругами, проїхали Нікополь, там також вже було гучно, їх авіація літала, як у себе вдома. Я доїхав до траси Київ-Одеса, мені подзвонила мама і сказала, що не має сенсу їхати до них, бо почали підходити кораблі й усі очікували висадки ворожого десанту. Мій знайомий морпіх дав пораду завезти сім'ю до його тітки, я так і зробив. Потім по приписці поїхав в Білгород-Дністровський, щоб мобілізуватися», - розповідає Денис.

До Маріуполя військовий уже повернутися не зміг. Шляхи були заблоковані, тому вирішив їхати за місцем прописки в Білгород-Дністровський. Зупинився у рідних. Для них облаштував надійне укриття і попрямував до місцевого військкомату. Там йому сказали «Прийди завтра, у нас завал». Наступного дня було те ж саме.

«Так було ще кілька разів, потім я психанув, прийшов і сказав: Мужики я вже все вдома поробив. Якщо почнеться ядерна війна, то в мене хтось там точно виживе, треба мене вже якось призвати. Це було десь 3 березня», - згадує чоловік.

Згідно припису Дениса відправили в Білгород-Дністровський прикордонний загін. До цього, додає колишній морпіх, що таке прикордонна служба не знав. Спочатку служив на південному напрямку. Тримав під контролем рухи з Придністров'я. «А вони були», - додає військовий.

«В той час ми думали, що будемо приймати бій з ними. Нашою задачею було не допустити прориву з Придністров'я до Первомайська, щоб не дати оточити південь та Одесу», - каже військовий.

Після провалу на півночі, за словами військового, стало зрозуміло, що наступу з Придністров'я не буде. Денис написав рапорт на переведення і пішов служити в інший загін. Каже, з його роти морської піхоти залишилося лише 15 хлопців. Більшість полягла в Маріуполі при виході з оточення. Коли почув про формування Донецького прикордонного загону, який корінням з Маріуполя – не вагався. Зараз він розвідник одного з підрозділів цього загону. До цього ким лише не був. Добре освоїв кулемет та гранатомет. Каже, згодиться в майбутньому. Адже розвідник – це універсальний боєць, який має вміти і знати все.

«Ми маємо вести спостереження, вміти користуватися зброєю, знати всю техніку, щоб максимально точно передати інформацію. Вміти правильно охарактеризувати дії ворога, його готовність до наступу або оборони, склад сил, тощо», - зазначає прикордонник.

Працювати військовому доводилося в різних умовах. Найскладніше було на териконах Донбасу, коли по розвідниках працювали снайпера. Неодноразово потрапляв під артилерійські обстріли, брав участь у штурмах посадок. Каже, все б нічого, коли б не втрати. Їх військовий сприймає боляче, особливо коли мова про підлеглий особовий склад. Про те, що змінив бірюзовий берет на зелений – не шкодує. Каже знайшов себе і в Держприкордонслужбі. Після війни розвідник мріє об'їздити всю Україну.

«Мені не хочеться ні риболовлі, ні полювання, хочу просто десь рік відпочивати. Наприклад, подорожувати Україною. У нас чудова країна. Мабуть люди, які зрадили, не знають, яка вона чудова й не розуміють, що за неї потрібно воювати», - додає прикордонник.

А воювати Денис вміє, каже, знає за що битися і як відвоювати своє. Прикордонник запрошує таких же небайдужих приєднатися до лав Донецького прикордонного загону, щоб дати гідну відсіч окупанту і звільнити рідну землю від ворога.