«З війною життя не закінчується: його не можна зупинити чи поставити на паузу, воно – триває… Так і кохання, для нього немає ідеального часу, а є він і вона…», - ділиться думками прикордонник на псевдо «Північ».

Він – медик за фахом, родом з Вінниччини. З перших днів повномасштабного вторгнення долучився до побратимів-прикордонників, аби рятувати тих, хто рятує країну. Її батьківщина на Мелітопольщині та після шести місяців окупації вона знайшла прихисток у Запоріжжі. Велике місто відкрило нову сторінку в їхньому житті та, попри жахіття війни, змусило їхні серця несамовито закружляти у ритмі почуттів.

«Його поява в моєму житті була такою спонтанною, але вкрай потрібною, як ковток свіжого повітря, як прохолодний подих вітру після виснажливої спеки…», - згадує Аліна.

Вони тоді і гадки не мали, що звичне знайомство в колі друзів подарує їм один одного та наповнить життя яскравими барвами.

Закохані вже не уявляли свого життя один без одного та подумки завжди були разом, хоч і далеко один від одного, бо Петро, разом з побратимами, ніс службу на передовому медичному пункті.

«Багато хто відкладає одруження, бо не на часі, та коли поруч твоя людина, час немає значення, я це точно знаю», - мрійливо роздумує прикордонник.

Наразі молоде подружжя Петро і Аліна, найперше мріють про Перемогу та мир, а ще про діточок – донечку та синочка.

Кохання та злагоди вам! Нехай ваші діти народжуються та зростають під мирним небом України!